Класифікація підстав виникнення цивільних прав та обов’язків у сфері інтелектуальної власності

Крім дефініції понять, важливе значення має їхня класифікація, оскільки саме вона дає можливість осягнути усе розмаїття того чи іншого правового феномена. Недаремно класифікації були улюбленим методологічним прийомом ще у давньоримських правознавців і зберігають свою популярність до теперішнього часу [440, c.73-81].

Створення класифікації це важливий момент у становленні будь-якої теорії, оскільки вона найбільш доступним і зрозумілим способом допомагає виявити властиві досліджуваному об’єкту закономірності [474, c.137].

Отримання класифікаційної форми відповідного наукового рівня завжди є результатом досить складного й тривалого пізнання, що виявляється в створенні спеціальної термінології, високому ступені компактності окремих елементів, системи знань загалом. За таких умов досить природно, що результати класифікаційного процесу мають містити й містять відповідні пояснення, приклади, їх аналіз і т. ін. [418, c.112-117].

Класифікація юридичних фактів, як і будь-яка класифікація, є способом систематизації, передумовою наукового аналізу досліджуваного об’єкта. Поділяючи об’єкт на частини, вона дозволяє вивчити його в деталізованому вигляді. Одночасно вона покликана об’єднати різноманітні і часом суперечливі прояви об’єкта, зв’язати їх в єдину, цілісну систему. Виступаючи як спосіб наукової систематизації, класифікація виконує свою головну функцію. Однак цим її завдання не вичерпуються. Поряд із зазначеною, наукова класифікація виконує ряд інших функцій, і серед них – пояснювальна; евристична функція (ставить перед дослідником нові питання, наштовхує на невирішені завдання); служить засобом наукового прогнозу, виконує прогностичну функцію (розмежовуючи безліч видів і підвидів юридичних фактів, вона виступає як інструмент, що дозволяє зафіксувати будь-які зрушення в системі юридичних фактів);  практична функція (сприяє точному відбору і правильному закріпленню юридичних фактів в нормах права, допомагає зрозуміти взаємозв’язок різних засобів впливу на фактичні відносини і процеси) [168, с.33].          

Класифікація підстав виникнення цивільних прав та обов’язків у сфері інтелектуальної власності має важливе як теоретичне, так і практичне значення, адже дозволяє розкрити особливості окремих юридичних фактів, їх взаємозв’язок. Динамізм відносин у сфері інтелектуальної власності актуалізує питання встановлення та дослідження нових підстав виникнення прав та обов’язків  учасників відносин інтелектуальної власності, визначення їх місця в існуючій системі юридичних фактів.

У науковій доктрині класифікація юридичних фактів проводиться на підставі різних критеріїв, які можуть бути використані й під час класифікації юридичних фактів у сфері інтелектуальної власності [180, c.29-33; 215, c. 168-172; 214, c.9-12; 181].

В основу традиційної класифікації юридичних фактів покладено три взаємопов’язаних ознаки. Перша – "вольовий" критерій, згідно з яким всі юридичні факти поділяються на дії і події. Дії – вчинки людини, акти державних органів і т.д. Події - явища природи, виникнення і розвиток яких не залежить від волі і свідомості людини. За другою ознакою всі дії поділяються на правомірні і неправомірні. Правомірні - відповідають приписам юридичних норм, в них виражається правомірна (з точки зору чинного закону) поведінка. Неправомірні – суперечать правовим розпорядженням, завдають шкоду інтересам панівного класу. Значення цього поділу полягає в тому, що воно охоплює дві протилежні сфери правових явищ: з одного боку, договори, угоди, адміністративні акти, пов’язані з "нормальними" правовими відносинами; з іншого – проступки, злочини, що призводять до виникнення охоронних правовідносин. Згідно з третьою ознакою правомірні дії поділяються на юридичні вчинки і юридичні акти. Вчинки спрямовані на інтереси і цілі, що лежать поза правом. Вони викликають правові наслідки незалежно від того, усвідомлював чи не усвідомлював суб’єкт їх правове значення, бажав або не бажав настання правових наслідків. Значна частина правомірних вчинків породжується матеріально-предметною діяльністю людей (виробництвом і споживанням матеріальних благ, створенням творів літератури і мистецтва, відкриттями і винаходами і т.п.). Юридичні акти – дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату. Здійснюючи юридичні акти, громадяни, державні органи та інші суб’єкти створюють, змінюють, припиняють правові відносини або для себе, або для інших суб’єктів [167, c.16]. 

Поділ юридичних фактів на дії та події хоча і є усталеним в юридичній науці, однак на думку деяких вчених не може бути визнаний досконалим. Так, О.А. Коваль відзначає, що термін «дії» тягне за собою звуження обсягу конкретних життєвих обставин, що виникають за волею певних суб’єктів (тобто другої групи юридичних фактів у зазначеній класифікації). Мається на увазі, що до складу цієї групи повинні входити не лише дії, тобто активна, відома і вольова поведінка суб’єкта, а й бездіяльність – свідоме, вольове утримання  суб’єкта від вчинення певних дій. Термін «дії» використовується для посилення розмежування юридичних фактів на види: зроблена спроба акцентувати увагу сааме на волевиявленні суб’єкта. Однак забарвлення наукових абстракцій емоційним, чуттєвим впливом  у даному випадку невиправдане [189, c.158].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37928.html