Об’єктивна необхідність розвитку та сутність електронної комерції

Друга половина минулого століття ознаменувалася кардинальними змінами, що мали місце у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Відбувся перехід від індустріального до постіндустріального суспільства, який спочатку кваліфікувався як перехідний період і мав ознаки нової технологічної революції, зберігаючи виробничі структури індустріальної цивілізації [20, с. 68]. Зазначені зміни вплинули на характер здійснення господарської діяльності, зокрема й на оподаткування суб’єктів господарювання.

За твердженням Д. Белла, постіндустріальне суспільство – це суспільство, в економіці якого пріоритет від переважного виробництва товарів перейшов до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, у якому клас технічних фахівців став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень все більшою мірою залежить від досягнень теоретичного знання [7].

Вагомий внесок у дослідженні постіндустріалізму належить французькому вченому М. Кастельсу, який, розвиваючи і доповнюючи ідеї Д. Белла та Е. Тоффлера, у своєму тритомному дослідженні „Інформаційна ера” (1996–1998 рр.), виділив три етапи історії людства: аграрний, індустріальний, інформаційний (постіндустріальний) і довів, що держава відіграє вирішальну роль у формуванні нового суспільства шляхом стримування розвитку нових технологій, або сприяння цьому розвитку [228, с. 17].

Аграрне суспільство було спрямоване на натуральне виробництво, індустріальне – на виробництво та споживання промислових товарів, а постіндустріальне, характеризується, перш за все, виробництвом і споживанням інтелектуальної продукції, яка є результатом розумової діяльності людини [72].

Стрімкий розвиток інформаційних технологій та їх проникнення в економіку змінили співвідношення традиційних галузей виробництва. Інформація перетворилася на товар, що існує на ринку і має свою ціну. За назвою основного ресурсу „інформація” нині поряд з терміном „постіндустріальне суспільство” широко застосовується термін „інформаційне суспільство” [9, с. 265]. З розвитком останнього відбувається комп’ютеризація усіх сфер життєдіяльності, автоматизація процесів виробництва, змінюється спосіб життя, а кордони між державами втрачають свою актуальність. Важливого значення набуває виробництво інформаційної (інтелектуальної), а не матеріальної продукції (товарів, робіт, послуг) і швидкість передачі інформації [72]. Індустріальна робоча сила перетворюється на інформаційну, оскільки з’явилася велика кількість інформації, яку необхідно своєчасно та ефективно використовувати [3, с. 10].

Власне, вперше термін „інформаційне суспільство” сформулювали японські вчені Й. Масуда та Ю. Хаяші в 60-х рр. ХХ ст. Зокрема, Й. Масуда визначив, що інформаційним є суспільство, у якому інформаційні цінності більш значущі ніж матеріальні, а економіка оцінює капітал, втілений у знаннях вище, ніж капітал, втілений у матеріальній формі [7]. В. Плескач визначає інформаційне суспільство, як нову форму організації суспільства, в якому основними ресурсами виробництва є інформація і знання, якому характерне збільшення ролі інформації та знань у суспільстві, зростання частки інформаційних продуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті (далі – ВВП) й створення єдиного інформаційного простору [138, с. 58].

Активний розвиток теорії інформаційного суспільства припав на 80–90 рр. ХХ ст. і знайшов своє відображення у працях відомих західних учених М. Кастельса, Ф. Махлупа, Т. Умесао та багатьох інших, які акцентували увагу на розвитку інформаційної індустрії, значному поширенні нових інформаційних технологій, формуванні комплексу інформаційних галузей до окремого сектору, зокрема, електронного бізнесу (далі – ЕБ) та його складової – електронної комерції (далі – ЕК). Розвиток останньої відбувається настільки стрімко й різнобічно, що фахівцям складно порівняти її з чимось подібним. І. Евод, досліджуючи вплив ЕК на суспільство у ХХІ ст., дійшов висновку, що вона перевищила масштаби поширення радіо у 20–ті рр., телебачення у 50–ті рр. і персональних комп’ютерів у 80–ті рр. ХХ ст. [216, с. 27]. Це вказує на те, що у подальшому ЕК матиме вагомий вплив на світову економіку. Історичний розвиток комерції становить сотні років, а з часу виникнення ЕК минуло лише кілька десятиліть, що порівняно з історією інших галузей економіки здається незначним проміжком часу, однак її розвиток відбувається досить інтенсивно.

Становлення інформаційного суспільства спричинило трансформування економічних відносин і перенесення їх до віртуального простору. У довідковій літературі термін „віртуальний” тлумачиться як умовний, уявний, реально не існуючий [33, с. 189]. Сьогодні цей термін застосовується до предметів, що не мають фізичного виміру, а існують тільки в електронному (цифровому) вигляді. Сформувалося поняття „електронний ринок”, яке визначається вченими як система економічних відносин у віртуальному просторі, що виникають між суб’єктами економічної діяльності щодо купівлі-продажу товарів (послуг) шляхом інформаційно-комунікаційних технологій (далі – ІКТ), де покупці і продавці можуть зустрітися і взяти участь у комерційній діяльності [137, c. 522].

Внаслідок трансформаційних змін в економіці з’явилося поняття „постіндустріальна економіка”, яку окремі автори характеризують термінами „нова економіка” або „економіка знань”, тобто, економіка, що базується на знаннях.

А. Чухно, досліджуючи постіндустріальну економіку, стверджував, що сучасне економічне зростання перебуває у тісному взаємозв’язку з науково-технічним прогресом та інтелектуалізацією основних факторів виробництва. Частка нових знань, що реалізуються у новітніх технологіях, обладнанні, освіті, організації виробництва становить 80–95 % приросту ВВП розвинених країн. Упровадження новітніх технологій стало визначальним чинником ринкової конкуренції, підвищення ефективності виробництва та поліпшення якості товарів і послуг [211]. В. Плескач аргументовано доводить, що суспільство невпинно рухається до інформаційної епохи, у якій електронний сектор є вагомою частиною економіки та бізнесу, що функціонує на глобальному електронному ринку – мережі Інтернет [138, с. 15]. Тож електронний ринок є сукупністю економічних відносин у глобальному інформаційно-комунікаційному середовищі, де операції (купівля, продаж, укладення угод тощо) здійснюються в електронному вигляді без обов’язкової фізичної присутності сторін.

Е. Тоффлер свого часу констатував, що „нова економіка” – це третя хвиля історичного процесу після аграрної та індустріальної [204]. У якості синонімів останньої на сьогодні використовуються поняття: 1) „інтернет-економіка” – господарська діяльність, яка здійснюється за допомогою електронних мереж (цифрових телекомунікацій). Технологічно мережева економіка є середовищем, у якому юридичні та фізичні особи можуть контактувати між собою з приводу спільної діяльності” [188]; 2) „електронна економіка” (англ. digital economy) – системно організована просторова структура відносин між економічними суб’єктами, яка включає індустрію створення та використання нових інформаційних технологій і продуктів, телекомунікаційні послуги, електронний бізнес, електронну комерцію, електронні ринки, телебанкінг та інші складові компоненти [210]. Концепцію електронної економіки вперше сформулював американський програміст Н. Негропонте, основні ідеї якої відображено у праці „Життя у цифровому світі” (1995) [243], яка стала бестселером і перекладена 20 мовами світу.

На початку свого розвитку ЕК не сприймалася суспільством як окремий вид діяльності, де відбувалося лише перенесення традиційних комерційних операцій до мережі Інтернет. Поширення Інтернет не означало винайдення ЕК, адже її можна здійснювати й шляхом використання інших інформаційно-комунікаційних систем. Однак, саме створення мережі Інтернет (1995 р.) – найдешевшого засобу передачі інформації, сприяло стрімкому розвитку ЕК. Для останньої мережа Інтернет стала середовищем для здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Як зазначає А. Грехов, саме інтенсивний розвиток електроніки та інформаційних технологій сприяв появі електронних мереж, а також трансформації традиційної комерції в електронну, створенню нового способу ведення бізнесу в мережі Інтернет – електронної комерції [45, с. 6]. Сьогодні майже кожне підприємство, організація чи установа має свій веб-сайт, де міститься комерційна інформація, що полегшує ведення бізнесу.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/460779.html