Компетенція як об’єкт стратегічного управління знаннями підприємства

У постіндустріальному суспільстві знання є одним з найбільш надійних джерел конкурентних переваг. В умовах жорсткої конкуренції запорукою ринкового успіху підприємства стає можливість створення нових знань, їхнє ефективне використання та втілення у нових продуктах, процесах та послугах. Завдання системного використання знань в діяльності підприємства – від їхньої генерації до імплементації у бізнес-процеси підприємства, –  зумовило виникнення нової концепції – управління знаннями підприємства. Виникнення концепції управління знаннями і її упровадження в практику діяльності підприємств було обумовлене все зростаючим потоком інформації і необхідністю її ефективної обробки з метою прийняття на цій основі управлінських рішень. Саме сьогодні стало очевидним, що основним вузьким місцем стратегічного менеджменту підприємства є робота із знаннями, накопиченими спеціалістами підприємства (збереження, пошук, тиражування), оскільки саме знання забезпечують підприємству формування довгострокових конкурентних переваг. Різні підприємства намагаються розв’язувати це питання по-своєму, але при цьому кожне з них прагне збільшити ефективність процесу пошуку, використання і обробки знань.

Багатогранність концепції управління знаннями визначає підходи до характеристики його змісту. Підходи, які сьогодні використовуються для характеристики управління знаннями, є суперечливими, але дозволяють глибше зрозуміти сутність і зміст цієї складної економічної категорії.

Існує три підходи до управління знаннями [35]. Перший з них передбачає, що управління знаннями – це, перш за все, проблема інформаційних технологій. З цієї точки зору основними методами управління знаннями є створення комп'ютерних мереж і використання програмного забезпечення для роботи груп (GroupWare). Створення комп'ютерних мереж, а також сучасних засобів комунікацій дозволить досягти поставлених цілей і того, що люди охочіше ділитимуться знаннями та інформацією. Проте вже при найближчому розгляді стає зрозуміло, що саме по собі використання сучасних інформаційних технологій не дозволить досягти цілей управління знаннями.

Другий підхід до управління знаннями передбачає, що управління знаннями – це проблема організаційної культури підприємства. Сильна, позитивна організаційна культура, спрямована на підтримку навчання, активну передачу знання і досвіду, стимулюючи, таким чином, дифузію знань всередині підприємства та за його межами.

Третій підхід до управління знаннями спирається на розвиток процесів організаційного ноу-хау. З цієї точки зору управління знаннями можна визначити як "ідентифікацію і використання формального і неформального знання в рамках процесів, людей, продуктів і послуг" [35].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/13732.html