Характеристика знань як стратегічного активу підприємства

В нинішніх умовах, що характеризуються високими темпами зміни бізнес-середовища, найважливішим з ресурсів, що потребує підприємство для успішної конкуренції, є знання, важливі для певного бізнесу, або ключові галузі компетенції підприємства. Сьогодні підприємства всього світу перебуває у безперервному пошуку нових джерел конкурентної переваги. І якщо зовсім недавно висока якість продукту дозволяла підприємству отримати міцне джерело конкурентної переваги, то сьогодні висока якість стала для усіх підприємств загальною умовою переваги над суперниками, "мінімальною ціною" присутності на ринку. Іншими словами, висока якість стає загальноприйнятою нормою, припинивши бути диференціюючим чинником, тобто вона більше не може розглядатися як конкурентна перевага на світовому ринку.

Аналогічна участь спіткала й інший важіль підтримки конкурентоспроможності підприємства – реінжиніринг. Те, що діяльність підприємства представляє собою систему бізнес-процесів, сьогодні не викликає сумнівів. Отже, ефективне управління бізнес-процесами підприємства стає загальноприйнятою практикою, увійшла до складу "мінімальної ціни" присутності на ринку.

Пошук нових підходів до забезпечення конкурентних переваг є актуальною проблемою сучасних підприємств. Одним з підходів, який отримав у 90-і роки XX ст. швидкий розвиток, став так званий ресурсний підхід до забезпечення конкурентних переваг (Resource-Based Approach). На відміну від домінуючого раніше підходу М.Портера, який визначає конкурентоспроможність підприємства структурою галузі, до якої належить підприємство, а також конкурентним становищем підприємства в галузі, з точки зору ресурсного підходу, ключовим чинником, який визначає конкурентоспроможність підприємства, виступає наявність у підприємства унікальних ресурсів, задіюючи які, воно може обійти конкурентів. Причому, чим більш інтенсивними є зміни, які відбуваються у певній сфері бізнесу, тим меншу роль відіграють структура галузі і конкурентна позиція даного підприємства, і тим більшою є роль унікальних ресурсів, що є у розпорядженні підприємства, і найбільш важливого з них – знань у провідних галузях бізнесу.

Згідно з концепцією "ключових компетенцій" Хемеля і Прахальда, конкурентні переваги підприємства лежать набагато глибше, ніж характеристики продукції, що виробляється ним, або бізнес-процесів, що створюють цю продукцію [253]. Ядром конкурентних переваг є система ключових галузей компетенції, яку це підприємство змогло створити. Під галуззю компетенції автори розуміють сукупність навичок і технологій, що є у розпорядженні підприємства. Важливою характеристикою ключових галузей компетенції є їхнє неминуче старівання. Це означає, що бізнес-процеси підприємства слід організувати таким чином, щоб вони були в змозі забезпечити безперервне відтворення ключових галузей компетенції. Таким чином, для того щоб успішно конкурувати на ринку, підприємство має створювати і безперервно відтворювати систему ключових галузей компетенції, кожна з яких – деяка галузь знань.

Те, що знання можуть генеруватися безпосередньо у процесі виробництва, було зрозуміло і раніше, проте лише у 90-і роки у теорії і практиці менеджменту відбулося деяке зміщення акцентів. Якщо у попередні періоди розробка і використання різноманітних інструментів і методів були спрямовані на отримання знань у предметних галузях, то протягом останнього десятиріччя увага сконцентрувалася на тому, як знання створюються, використовуються і відтворюються всередині підприємства. Якщо раніше знання розглядалося головним чином як деякий запас даних, інформації і т.п., якому властивий певний зміст, то сьогодні найбільшого значення набуває так зване "внутрішньоорганізаційне життя", або процес існування знань. Іншими словами, сьогодні укріпився погляд на знання як на деякий потік [103]. Таким чином, знання – це і запас і потік одночасно, а здатність ефективно здійснювати пізнавальну діяльність всередині підприємства – єдина ключова галузь компетенції, володіння якою гарантує підприємству протягом тривалого періоду.

Таким чином, концепція управління знаннями полягає у тому, що наразі знання розглядаються як основний чинник досягнення конкурентної переваги підприємства як його головний стратегічний актив. Це визначає необхідність, по-перше, визначення змісту, видів і основних характеристик стратегічних активів підприємства з метою формування наукових підходів до управління знаннями з погляду стратегічного менеджменту; і, по-друге – формування інструментарію стратегічного управління знаннями, виходячи з концепції стратегічних активів. Поняття стратегічних активів прийшло в сучасний стратегічний менеджмент з ресурсної теорії [308]. Мета ресурсної теорії полягає в тому, щоб пояснити створення, використання і відновлення конкурентних переваг в термінах ресурсів підприємств. 

До ключових положень ресурсної теорії можна віднести такі [385]:

існують систематичні відмінності в діяльності підприємств, які визначені відмінностями у стратегічних ресурсах, що використовуються ними;

ресурсна теорія передбачає, що ресурси нерівномірно розподілені серед підприємств, що є причиною або конкурентної переваги, або конкурентної уразливості підприємства;

ресурсна теорія передбачає, що ресурси відносно нерухомі; якщо конкурентна перевага підприємства заснована на володінні яким-небудь ресурсом, такі підприємства намагаються блокувати або уповільнювати розповсюдження таких ресурсів серед конкурентів за допомогою створення бар'єрів.

Згідно із ресурсною теорією підприємство є сукупністю ресурсів. Ресурси підприємства включають всі вхідні потоки, які забезпечують його функціонування і дозволяють здійснити формування і реалізацію стратегії розвитку підприємства. Ресурси підприємства можуть бути матеріальними (відчутними) і нематеріальними (невідчутними), і вони можуть бути розвинені усередині підприємства або придбані на ринку [385].

Таким чином, з погляду ресурсної теорії, всі ресурси підприємства можна підрозділити на три види [367]:

основні ресурси;

активи;

спроможності.

Основні ресурси – це ресурси, які можуть бути придбані на ринку. Наприклад, ресурси, пов'язані із забезпеченням логістики, включають матеріальні ресурси (вантажівки, матеріали, інвентар) і навички (навички вантажних, розвантажувальних робіт, навички упаковки, навички операцій на комп'ютері). В процесі перетворення і застосування ці ресурси стають частиною активів і спроможностей підприємства, роблячи безпосередній внесок у виробництво продукції [367]. Відповідно до ресурсного підходу Дж. Барні, ресурси – це всі активи, спроможності, організаційні процеси, інформація, знання, які контролюються підприємством і надають можливості розробляти та реалізовувати стратегії, що забезпечують підвищення рівнів раціональності та ефективності підприємства [312]. Якщо ресурси затребувані підприємством, вони перетворюються на фактори виробництва. Ті з них, які створюють додану вартість та/або завдяки своїм певним параметрам дають змогу формувати переваги порівняно з іншими підприємствами, стають активами, які найчастіше поділяють на матеріальні і нематеріальні. Враховуючи, що джерелами доданої цінності, яку створюють ці активи, є люди (їхні знання, досвід, інтелектуальні здібності, репутація тощо), вбачається логічним увести їх до складу стратегічних активів підприємства [107].

Активи є сукупністю доступних чинників, якими володіє або управляє підприємство[308]. Активи можуть бути створені лише в результаті процесу накопичення шляхом інвестування протягом певного часу. Активи можуть бути відчутними або невідчутними, але у будь-якому випадку вони є "видимими" ресурсами. Прикладами активів може бути устаткування, патенти, торгові марки, сформульоване і кодифіковане знання [391], складські і інформаційні системи, телекомунікаційні системи.

Спроможності є сукупністю індивідуальних навичок, ресурсів і закумульованих знань, які дозволяють підприємствам координувати свою діяльність з ефективного використання ресурсів. Прикладом спроможностей є система дистрибуції компанії Wal-Mart і система надання відстрочень компанії Hewlett-Packard, уміння працювати в команді, уміння організовувати закупівлі, розробляти нові продукти і виконувати замовлення [384].

Відмінність між активами і спроможностями полягає, перш за все, у тому, що спроможності формуються на основі знання, тобто спроможності – це ресурси знань, які комбінують знання і дії та існують у корпоративній пам’яті підприємства. Спроможності також відрізняються від інших ресурсів можливістю їхнього розвитку під час застосування. Чим більше спроможності використовуються, тим більш складними для наслідування вони стають. Це правило відображає динамічний характер визначеної категорії. Сукупність спроможностей і ресурсів становить компетенцію підприємства. Спроможності є своєрідним потенціалом компетенцій. Це означає, що за наявності відповідних умов та ресурсів спроможності можуть перетворитися на компетенцію.

Серед усіх активів підприємства окремо слід виділити категорію стратегічних активів. Вони є складовими ресурсів підприємства. У 90-х роках минулого століття розвиток ресурсної теорії конкурентних переваг був пов'язаний з розширенням трактування ресурсного забезпечення функціонування підприємства. У той період було запропоновано разом з матеріальними і нематеріальними ресурсами використання ключових компетенцій для оцінки стратегічного потенціалу підприємства (К. Прахалад і Г. Хамел) [336] та динамічні спроможності підприємства (Д. Тіс) [385].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/13732.html