Основні стратегії формування ресурсів розвитку підприємства та ключові підходи до їх розробки

Посилення глобалізаційних процесів вимагає від суб’єктів господарювання розробки та впровадження систем менеджменту, які сприятимуть максимально ефективному прийняттю управлінських рішень. Головним орієнтиром у процесі функціонування фірми є стратегія та її деталізація за окремими функціональними напрямками, оскільки вона дає змогу синхронізувати діяльність усіх підрозділів підприємства навколо єдиної мети та досягти максимально позитивного ефекту у довгостроковій перспективі [25, с. 161-162]. За таких умов знання трансформується у стратегічний фактор. Сьогодні з’являється необхідність переглянути традиційні парадигми економічної конкурентоспроможності:                                                                    причина

швидкого розвитку теорії стратегічного управління полягає у прагненні до цілісного аналізу джерел і механізмів створення стійких конкурентних переваг фірм [159, с. 49].

Термін «стратегія» використовується в багатьох сферах суспільного життя. За етимологічним походженням «стратегія» - означає військове мистецтво, що вивчає закономірності та характер війни, теоретичні основи планування, підготовки та проведення військових операцій із заздалегідь сформульованими стратегічними завданнями. Етап стратегічного планування на підприємствах в умовах ринкової економіки був розпочатий А. Чендлером, який запозичив термін у військових і використав його в економіці для визначення одного з видів керівництва будь-яким комерційним підприємством у 1962 році [26, с. 9]. Науковці надають різні визначення сутності терміну «стратегія підприємства» (дод. А табл. А.2).

За І. Ансоффом - це набір правил для прийняття рішень, якими організація може керуватися в своїй діяльності [124].

Б. Карлоф вважає, що це узагальнена модель дій необхідних для досягнення встановлених цілей шляхом координації і поширення ресурсів підприємства [125, с. 91-101].

В свою чергу, А.-А. Томпсон, А.-Дж. Стрікленд стверджують, що це план управління фірмою, спрямований на зміцнення її позицій, задоволення споживачів і досягнення поставленої мети [126, с. 80].

За М. Месконом, М. Альбертом, Ф. Хедоури - детальний усебічний комплексний план, призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії організації і досягнення її цілей [131].

Г. Мінцберг розглядає стратегію як сукупність трактувань (п’ять «П» стратегії): стратегія як план, як прийом, стратегія як паттерн (принцип поведінки, стійка схема дій), стратегія як позиція і як перспектива [97].

За М.-Е. Портером - планування всіх найважливіших дій (підприємницьких, конкурентних, функціональних), які необхідно реалізувати для забезпечення тривалого успіху організації [78, с. 25].

П. Дойль стверджує, що це комплекс прийнятих менеджером рішень стосовно розміщення ресурсів підприємства та досягнення довгострокових конкурентних переваг на цільових ринках [129].

За М. Саєнко - це систематичний план його потенційної поведінки в умовах неповноти інформації про майбутній розвиток середовища та підприємництва, що включає формування місії, довгострокових цілей, а також шляхів і правил прийняття рішень для найбільш ефективного використання стратегічних ресурсів, сильних сторін і можливостей, усунення слабких сторін і захист від загроз зовнішнього середовища задля майбутньої прибутковості [26].

О. Тридід вважає, що стратегія - це спосіб реалізації підприємством своєї мети, який визначає поведінку в просторі параметрів і вирішує протиріччя, що породжуються взаємодією підприємства і ринкового середовища, а також взаємодією внутрішніх компонентів підприємства, які знаходяться на різних стадіях свого життєвого циклу [135, с. 80].

Положення теорії стратегії підприємства розглядають у п’яти вимірах:

-                     гносеологічному та методичному (вивчає принципи, підходи та методи формування і впровадження стратегій суб’єктів господарювання);

-                     методико-прикладному (досліджує видову структуру стратегій);

-                     кросрівневому (визначає наукові підходи до цілісності та взаєморозуміння до всієї економічної системи);

-                     економічному (включає технологію, розробку та прийняття стратегічних рішень за критеріями економічної доцільності);

-                     управлінському (обґрунтовують управлінські рішення, що мають стратегічне значення) [158, с. 13].

Розглянемо детальніше кожен з зазначених вимірів. Гносеологічний та методичний виміри передбачають трактування природи стратегій суб’єктів господарської діяльності шляхом виокремлення трьох підходів. На переконання дослідників стратегічного менеджменту, найбільшу пояснювальну силу набуття фірмою конкурентних переваг має ресурсний підхід, основу якого складає інформація, знання і нематеріальні ресурси) [159, с. 49].

Як вже відзначалось, на думку О. М. Гребешкової сучасна стратегія підприємства базується на чотирьох складових: інноваціях, компетентностях (знаннях, уміннях, навичках), взаєминах (або комунікаціях) та інвестиціях. Дійсно, зміни в діяльності сучасного суспільства є передумовою створення і впровадження поліпшень цілісного функціонування суб’єкта ринкових відносин. Крім того важливе місце посідає співробітництво з бізнес- партнерами, що є основою генерування знань і створення інновацій. Варто зазначити, що успішний розвиток фірми визначається також наявністю та ефективністю використання інвестицій, які забезпечують можливість реалізації інновацій з формуванням організаційних компетенцій, динамічних здатностей і комунікацій. Також необхідно враховувати, що інвестор в більшості випадків надає перевагу інвестиційно привабливими суб’єктам господарювання, які мають певні конкурентні переваги, тобто досягли успіху в капіталізації власних унікальних характеристик.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/460676.html