Організація аналітичного обліку розрахункових операцій при ліквідації підприємств банкрутів

Специфіка аналітичного обліку зумовлена особливим статусом організації - її банкрутством, і при постановці й веденні обліку необхідно враховувати положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Постанова ВР № 2344 – ХІІ від 14.05.92 із змінами // ВВР, 2006, № 16, с.134) [59]. Говорячи про побудову системи аналітичного обліку, зупинимося на обліку дебіторської заборгованості, вимог кредиторів і витрат щодо ведення ліквідації банкрута.

Через велику розмаїтість господарських операцій організації-банкрута розглянемо документальне оформлення тих з них, які характерні лише для ситуації банкрутства. До таких відноситься розгляд як дебіторської заборгованості, так і вимог кредиторів.

Вважаємо за доцільне розглянути у роботі аналітичний облік розрахунків з дебіторами, де після проведення інвентаризації розрахунків, складання акту, звіряння розрахунків з дебіторами їм направляється претензія. У випадку непогашення заборгованості вона може бути стягнена в судовому порядку.

Стягнення дебіторської заборгованості може здійснюватися паралельно зі здійсненням розрахунків із працівниками. Так, після проведення інвентаризації розрахунків щодо кожного дебітора може оформлятися акт звіряння розрахунків. 

Після оформлення актів звіряння розрахунків вони погоджуються з дебіторами. Найбільш ненадійним з них краще направити претензію, щоб потім мати доказ для суду про проведення заходів щодо досудового врегулювання розбіжностей. Звертаємо увагу на те, що відповідно до чинного законодавства письмові претензії є обов'язковою стадією, що передує поданню позовної заяви в господарський суд за договорами перевезення, про надання послуг зв'язку, договорів, основаних на держзамовленні, а також у випадку, якщо пред'явлення претензії є передбаченим у договорі. Претензії і супроводжувальні документи складають, що додані, як правило, у трьох екземплярах: перший надається постачальникові, другий - залишається у заявника, а третій - додається до позовної заяви, якщо справа передається до господарського суду (Додаток З).

Згідно зі ст.7 «Порядок і строки розгляду претензії» Господарського кодексу України [ВВР, 1992, № 6, ст. 56] претензія підлягає розгляду в місячний строк, що визначається від дня одержання претензії. Днем одержання претензії вважається день одержання підприємством-дебітором замовного або цінного листа із вкладеною в нього претензією або день вручення її під підпис уповноваженій особі підприємства-дебітора. Такий строк є дуже прийнятним для ліквідованого підприємства, оскільки строк для заяви претензій кредиторів не може бути меншим, ніж 2 місяці від дня опублікування оголошення про ліквідацію. Письмова відповідь на претензію від боржника повинна надійти в обговорений вище строк. Якщо цього не сталося, непогашена заборгованість і неустойка можуть бути стягнені в судовому порядку. А якщо дебітором заборгованість визнана, але не погашена протягом 20 днів з моменту одержання відповіді про визнання претензії кредитором, то останній може скористатися такою відповіддю як підставою для примусового стягнення заборгованості державною виконавчою службою [70, 82].

Якщо зусилля щодо стягнення дебіторської заборгованості не привели до позитивних результатів, то така заборгованість відображається в обліку як безнадійна. Далі варто перейти до розгляду аналітичного обліку розрахунків із кредиторами, де підприємство повинно проінформувати кредиторів про ліквідацію.

Повідомлення кредиторів про ліквідацію підприємства входить в обов'язок комісії з ліквідації й здійснюється прямо й побічно:

• прямо - по відношенню до явних (відомих) кредиторів шляхом надсилання кожному з них персонального письмового повідомлення про ліквідацію підприємства із вказівкою порядку й строків для пред'явлення претензій (п. 4 ст. 105 Цивільний кодекс України (ЦКУ) (ВВР, 2003, №№ 40-44, с.356) [183], п. 3 ст. 60 Господарський кодекс України (ГКУ) [82]);
• побічно - шляхом публікації оголошення про ліквідацію підприємства в офіційній пресі із вказівкою порядку й строку заяви кредиторами претензій (п. 4 ст. 105 ЦКУ [183], п. 3 ст. 60 ГКУ [82]).

Форма персонального повідомлення наведено у додатоку Л.

Претензії, виявлені й заявлені після закінчення строку, встановленого ліквідаційною комісією для їхньої заяви, задовольняються за рахунок майна підприємства, що залишилося після задоволення вчасно заявлених претензій (ч. 3 ст. 112 ЦКУ [183]) (який не може бути меншим ніж 2-х місяці від дня опублікування в офіційній пресі оголошення про ліквідацію підприємства).

Претензії, котрі не визнані ліквідаційною комісією (іншим органом, що проводить ліквідацію), вважаються погашеними за умови, що кредитори протягом місяця від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не пред'явили позови в суд або господарський суд про задоволення їхніх вимог. Також відповідно до ч. 4 ст. 112 ЦКУ [183] і ч. 3 ст. 61 ГКУ [82] вважаються погашеними вимоги кредиторів, у задоволенні яких відмовлено за рішенням суду, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна ліквідованої юридичної особи.

Якщо в підприємстві існує цивільно-правова заборгованість, за якою кредитори не висунули претензії, така заборгованість також вважається погашеною.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються   пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення вимоги, визнаної у встановленому порядку, ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог даного кредитора. Вимоги, заявлені після закінчення  строку,  встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна,  вважаються погашеними.

У такому випадку, коли господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута, майно, що залишилося після задоволення   вимог   кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно  державних підприємств - відповідному органу приватизації для  наступного  продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/411161.html