Теоретичні засади дослідження проблеми образу “Я-майбутній професіонал”

Проблема формування у старшокласників образу “Я-майбутній професіонал” перебуває в межах методологічного принципу єдності діяльності та свідомості особистості, діалектичного взаємозв’язку її свідомості, самосвідомості та саморозвитку, який продовж багатьох років є провідним у дослідженнях педагогів, психологів і соціологів. І це не випадково, оскільки даний принцип передбачає формування особистості учня старшої школи як суб’єкта майбутньої професійної діяльності. Саме це визначає актуальність і соціальну значущість створення соціального середовища для входження зростаючої особистості у світ праці. Це проблема, яку ще у 80-х роках минулого століття О. Леонтьєв охарактеризував як таку, що має “високу життєву значущість і є вінцем психології особистості” [123, с. 228].

Людина, стверджують К. Абульханова-Славска, Л. Анциферова, А. Брушлінський [184], об’єктивно виступає (й вивчається) у системі різноманітних відносин. Найважливіше з них – стати суб’єктом, тобто творцем своєї індивідуальної історії, автором свого життєвого шляху: ініціювати й здійснювати у суспільно заданих параметрах пізнавальну і практичну діяльність, спілкування, поведінку й інші види людської активності. Наголошуємо, що суб’єкт – це людина на вищому рівні активності, цілісності й автономності [184, с. 3].

Означене вище розуміння людини як багатопланового суб’єкта простежується в переважній більшості сучасних теорій становлення і розвитку особистості. При цьому нинішні дослідження проблеми образу “Я-особистості” також пов’язані з категорією суб’єкта, яка є системоутворювальною ланкою в її становленні й розвитку, оскільки узагальнено розкриває цілісність всіх якостей людини (природних, індивідуальних, соціальних, суспільних). Принципова новизна такого теоретико-методологічного підходу полягає в тому, що при цьому обов’язково враховується не лише свідоме ставлення особистості до об’єктивного світу, а й відповідне ставлення до самої себе (самоставлення). Якраз цим і розширюється уявлення про зміст активності особистості, її саморозвиток. Безпосередньо в межах понять “ставлення” і “самоставлення” розкривається у всій значущості образ “Я-майбутній професіонал” як головний фактор детермінації професійного самовизначення старшокласника, який забезпечує не лише розгортання процесів самопізнання, самооцінки та самовдосконалення, а й саморозуміння та самоприйняття власної неповторності, яка реалізується суб’єктом у межах динамічних вимог ринку праці. Обґрунтуємо це твердження.

Підвищений інтерес педагогів і психологів (К. Абульханова-Славська [1; 2], Б. Ананьєв  [5; 6], Л. Анциферова [8; 10], Г. Балл [169], А. Брушлінський [27], А. Бодальов [21], Л. Божович [23], В. Васильєв [30], В. Давидов [57], І. Дубровіна [64], О. Здравомислов [74], І. Зязюн [71], Є. Климов [99], О. Коберник [102], І. Кон [105; 107], Г. Костюк [112], О. Леонтьєв [123; 125], О. Мельник [141], Д. Ніколенко [177], П. Перепелиця [169], П. Пидкасистий [167], К. Платонов [172], В. Рибалка [169; 191], Б. Федоришин [226] та ін. до проблеми суб’єкта значною мірою обумовлений переходом від соціопояснювального підходу щодо діяльності й поведінки особистості до розкриття внутрішніх механізмів її становлення й розвитку [135; 134; 142; 148; 149; 165; 172; 175; 184; 186; 194; 195; 197; 208; 216; 218; 219; 225; 232 ].

При цьому даний принцип розкривав на основі виявлення поверхових причинно-наслідкових зв’язків об’єктивні закономірності онтогенетичного просування особистості до вершини розвитку. Такий детермінізм зосереджувався, передусім, на фіксації зрушень у свідомості особистості, які задавалися зовнішніми умовами, соціальним середовищем та процесами навчання і виховання. Проблема образу “Я-особистості”, за умов визначення причинно-наслідкових детермінант розвитку психіки особистості, перебувала лише у межах категорії свідомості як доцільної адаптації, завдяки якій забезпечувалося ставлення людини до явищ об’єктивного світу й самої себе.

Означене нами вище положення призводило до розуміння особистості як реактивної істоти, яка лише відповідає на зовнішні впливи. Така нижча активність людини й ставила її у положення “гвинтика” державно-виробничої машини, складового, але не найважливішого, елемента продуктивних сил і виробничого потенціалу держави. Особистість виступала в такому середовищі її продуктом, кількісні й якісні професійні характеристики якої задавалися системою навчання й виховання. При цьому вважалося, що суспільство, передусім, впливає на індивіда, а особистість як член суспільства виконує задані ним функції та ролі. Тобто в системі навчання і виховання особистість виступала об’єктом впливу, а відповідним чином організоване середовище розвитку мало обов’язково забезпечити її ставлення із заздалегідь визначеним рівнем знань, сформованими поглядами, ідеями, переконаннями й т. д. Проблема дослідження образу “Я-особистості” підпорядковувалася також такій меті – усвідомлення значущості вимог середовища й свідомого ставлення до визначених суспільством ідеологічних норм, правил і приписів у діяльності і спілкуванні.

На розкритому нами положенні вітчизняними вченими й досліджувалася проблема професійного самовизначення особистості (М. Валітов [29], О. Голомшток [150], Б. Жизневський [68], М. Захаров [73], О. Сазонов [196], В. Симоненко [73], О. Карпов [88], І. Керестень [91], С. Крягжде [115], І. Назимов [150], Є. Павлютенков [160] та ін.), у якій сформований образ “Я-особистості” забезпечував її свідоме ставлення до вибору майбутньої професії, передусім, на основі суспільних потреб, а лише згодом з урахуванням прагнень і можливостей дитини [159; 160; 173; 177; 178; 181; 196; 202; 220; 237; 240; 245].

Так, розкриваючи психолого-педагогічні основи підготовки особистості до професійного навчання і праці Г. Балл, П. Перепелиця, В. Рибалка, Б. Федоришин, В. Синявський [169] стверджують, що у 60-х і першій половині 70-х років XX ст. панувало визначення професійної орієнтації як системи державних заходів, спрямованих на формування в учнівської молоді психологічної готовності до вибору професій на основі потреб суспільства і з урахуванням інтересів і схильностей особистості учня. Не важко помітити, підкреслюють вчені, що ключовими елементами визначення такого підходу є державне управління процесом підготовки учня до вибору професії, спрямованість цього управління на певне коло професій і на певні галузі виробництва, формування в учнів психологічної готовності вибору саме цих заданих професій. Особистість учня в такому процесі переміщається на край системи. Загалом урахування психологічної структури особистості учня здійснюється на основі “потреб суспільства”, тобто як другорядний елемент професійної орієнтації [169, с. 7].

Звичайно, не варто применшувати значущість досліджень, предметом яких виступало обґрунтоване й усвідомлене професійне самовизначення особистості. Адже на основі здобутих результатів вибудовувалася система педагогічної роботи в школі, яка досить ефективно функціонувала продовж тривалого часу й забезпечувала підготовку учнівської молоді до майбутньої трудової діяльності. Крім того, що є надзвичайно важливим, результати проведених у ті роки досліджень (1960 – 1990 рр.) створили стале підґрунтя для здійснення фундаментальних досліджень у галузі професійного становлення особистості й формування її як суб’єкта майбутньої професійної праці, який не лише відповідає вимогам професійного середовища, а й активно оволодіває ним, доцільно змінює його й одночасно змінює себе, своє ставлення до навколишнього світу та самого себе.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/528298.html