Зміст та особливості адміністративно-деліктного провадження

Зміст і особливості адміністративно-деліктного провадження започатковано Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законодавчими актами. Це декларує стаття 246 КУпАП: “Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України” [25, с. 219]. Водночас, частина друга статті 246 КУпАП фіксує положення, що порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення в місцевих судах окрім Кодексу визначається й іншими законами України, але, на думку деяких фахівців, це не сприяє правильному розумінню та застосуванню окремих адміністративно-процесуальних норм на практиці [26, с. 131].

Отже, законодавство України закріплює за адміністративно-деліктним провадженням значення правового інституту, в межах якого на підставі правових норм регулюються процесуальні адміністративно-деліктні відносини та забезпечується вирішення адміністративних справ, а також попередження адміністративних правопорушень. Адміністративно-процесуальні норми, які входять до інституту адміністративно-деліктного провадження, регулюють порядок реалізації відповідних матеріальних норм, процедури їх застосування, процес здійснення примусового впливу на винних за допомогою адміністративних стягнень. Тобто вони регламентують увесь комплекс адміністративно-деліктних відносин.

Основна частина адміністративно-процесуальних норм як особливих правил адміністративно-деліктного провадження передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення. Але процесуальні адміністративно-деліктні відносини також регулюються й іншими нормативними актами, які можна розподілити на два види.

По-перше, це встановлені законами України специфічні правила розгляду окремих категорій справ, які вносять зміни до загального порядку адміністративно-деліктного провадження. До них, наприклад, належать норми, котрі регулюють провадження у справах про порушення митних правил, які містяться в Митному кодексі України (глава 2). Зокрема, статтею 121 цього Кодексу встановлено норму, яка передбачає, що провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до Митного кодексу, а в частині, котра ним не врегульована, – згідно із законодавством України про адміністративні правопорушення [27, с. 753].

По-друге, це норми підзаконних актів, які уточнюють і конкретизують норми Кодексу України про адміністративні правопорушення. Наприклад, у статті 266 КУпАП зазначено, що особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння, підлягають відстороненню від керування цими засобами та оглядові на стан сп’яніння в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ, Міністерством охорони здоров’я і Міністерством юстиції [25, с. 239].

Крім того, аналіз чинного законодавства дає підстави виділити два види адміністративно-деліктних проваджень: з одного боку – це застосування адміністративних стягнень до фізичних осіб за правилами КУпАП, а з іншого – застосування заходів щодо притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб, які в КУпАП не врегульовані, хоча для цих двох суб’єктів адміністративного проступку у справах про такі проступки притаманні певні спільні риси.

Водночас застосування адміністративної відповідальності до фізичних осіб, не зважаючи на існування певних правових прогалин, у КУпАП детально регламентовано, тоді як застосування відповідальності до юридичних осіб дотепер має несистематизований характер. Крім того, вживання заходів покарання за порушення різних правових норм фізичними та юридичними особами розрізняється щодо порядку їх накладення.

Отже, розгляд справи щодо фізичних і юридичних осіб може бути розпочатий за заявами суб’єктів господарювання, громадян, права яких були порушені, за поданням органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю за порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, за власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

Фактично складання протоколу є порушенням справи про адміністративне правопорушення (за винятком тих випадків, коли законодавець передбачає можливість не складати протокол). Водночас законодавство передбачає обставини, за наявності яких адміністративно-деліктне провадження виключається. Такі обставини, що виключають адміністративно-деліктне провадження щодо фізичних осіб визначено в статті 247 КУпАП, у якій зафіксовано, що “провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин:

1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;

3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;

4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;

5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;

6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;

7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу;

8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення по даному факту кримінальної справи;

9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі” [30, с. 219].

Проте обставини, які виключають адміністративно-деліктне провадження щодо юридичних осіб, у КУпАП чітко не прописані, так само, як і розгляд справи про адміністративне правопорушення на засадах рівності юридичних осіб, хоча такий розгляд гарантується статтею 248 КУпАП фізичним особам: “Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин” [25].

Отже, оскільки положення КУпАП не поширюються на юридичних осіб, і відсутній єдиний законодавчий акт, який би регулював хоча б загальні питання їх притягнення до адміністративної відповідальності, потрібно в кожному окремому випадку звертатися до відповідного закону або іншого нормативного акту, який регулює відносини в певній сфері, хоча, більшість з них також не містять положень, аналогічних тим, котрі закріплені в КУпАП щодо притягнення до адміністративної відповідальності фізичних осіб.

Усе це значно ускладнює правильне розуміння й адекватне застосування окремих адміністративно-процесуальних норм на практиці, адже правова розрізненість і теоретична невизначеність не створює необхідної системи процесу адміністративного провадження щодо фізичних і юридичних осіб. Наприклад, законодавчо не визначено загальні строки, в межах яких до юридичних осіб може бути застосовано адміністративне стягнення. Лише деякі законодавчі акти закріплюють відповідні положення, однак навіть закріплені не мають єдності у визначенні та значно відрізняються від строків притягнення до адміністративної відповідальності фізичних осіб.

Отож, можна зробити висновок, що нині фактично відсутнє не тільки теоретичне обґрунтування процесуальних строків притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб, а й законодавчо не узагальнено критерії визначення цих строків, у більшості законодавчих актів ці строки взагалі не передбачені. Водночас, вони потребують приведення їх до єдиного критерію, визначення та усунення положень, якими встановлюється безстрокова відповідальність.

На підставі викладеного вважаємо за доцільне доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення главою “Провадження щодо притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб”.

Крім цього, вважаємо за доцільне внести доповнення до Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме до глави 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доповнивши статтю 277 “Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення” словами: “справи про адміністративні правопорушення, що вчинені юридичними особами – у десятиденний термін”.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/51935.html