1.2. Поняття корупції та державно-правовий механізм запобігання та протидії корупції за законодавством України

Реалії сьогодення свідчать про те, що в сучасному світі корупція є багатоаспектним соціально-економічним, політичним, правовим і моральним явищем, яке поєднує в собі цілий комплекс протиправних дій, неетичних вчинків та ганебних з соціальної точки зору діянь.

Враховуючи реалії сьогодення, корупція стала всеосяжною та універсальною проблемою, яка впливає на всі сфери суспільного життя, а найбільше вражає сферу реалізації громадянами своїх конституційних прав, а саме - взаємовідносин громадян з органами державної влади та місцевого самоврядування. За поширеною думкою, яка, зокрема, формується і самими посадовими особами, корупція сприймається як «спрощена форма» вирішення проблем громадянами. В такому випадку, корупція набуває такого значного поширення, що становить серйозну небезпеку, заручником якої стає населення держави та існування України в цілому.

Корупційна діяльність створює бар’єр для розвитку економіки, реалізації прав і свобод громадян та принципу верховенства права, підриває соціальну справедливість, легітимність публічних інститутів, завдає шкоди суспільству, національній безпеці, функціонуванню судової та правоохоронної систем, а також сприяє погіршенню рівня життя населення, підриває довіру до системи органів державної влади та створює глобальне уявлення про недоброчесну державну політику, яка в свою чергу веде до формування негативної репутації на міжнародному рівні та зменшує надходження іноземних інвестицій в Україну.

Ґенеза корупції пов’язана із використанням державою неефективних для конкретного моменту розвитку суспільства механізмів, покликаних забезпечити прозорість, легітимність, демократизм функціонування і розвитку суспільства та держави в цілому.

Етимологічне значення поняття корупції бере свій початок від об’єднання в одне ціле двох латинських слів, першим є «correi» - яке означає участь декількох учасників зобов’язальних відносин з приводу одного предмета, другим є «rumpere» - діяльність щодо пошкодження, порушення чи скасовування чогось. При поєднанні виникає термін "corrumpere", тобто порушення декількома особами нормального процесу управління справами в суспільстві.

Звертаючись до енциклопедичних словників можна побачити тлумачення латинського слова «corruptio» ще й як псування, зловживання, розбещування [72, с.104]. Такий варіант тлумачення підкреслює глибинний аспект корупції, як соціального явища, яке свідчить про розбещення владою та зловживаннями працівників державних органів, що призводить до ослаблення та порушення функціонування системи державної влади.

Словник іншомовних слів надає визначення поняття терміну «корупція» як - підкупу. Підкуп хабарами, продажність серед державних, політичних і громадських діячів, а також урядовців і службовців державного апарату [73, с.301].

Згідно з великим тлумачним словником сучасної української мови під корупцією розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Пряме використання посадовою особою свого службового становища з метою особистого збагачення; підкупність, продажність урядовців і громадських діячів [74, с.457].

У юридичній енциклопедії вказано, що латинський термін «corruptio» - це підкуп державних, політичних, громадських діячів, посадових осіб державного апарату, вчинений особою в певних вузькокорпоративних (кланових) інтересах [75, с.76].

Словник юридичних термінів відносить до корупції такі дії як підкуп та зловживання службових осіб владою з метою особистої наживи [76, с.138].

Відомим є вислів древньогрецького філософа Аристотеля: «Саме головне при всякому державному устрої - за допомогою законів та інших засобів забезпечення порядку налаштувати справу так, щоб посадовим особам не було можливості наживатися» [77, с.547].

На території сучасної України у давні часи також ставились вкрай негативно, незважаючи на те, що корупційні діяння тут завжди вважалися злочинними та розглядались як порушення свого службового обов’язку, погляди на те, які саме діяння визнавати такими порушеннями протягом різних історичних періодів не були однозначними, а відповідно змінювалась і правова оцінка таких діянь.

В одному з найважливіших документів Київської Русі XI ст - «Руській правді» було застереження: не виправдовувати нечестивого заради мзди і не віднімати у правдивого правду. Хоча тодішні правила не визнавали протиправності отримання служивими людьми деяких «підношень за роботу». Однак, так звана «почесть», що пропонувалася чолобитником завчасно для успішного вирішення справи, полягала в тому, що це був своєрідний вияв поваги, а не матеріальний прояв підкупу [78, с. 10]. Також, службовці могли отримували від прохачів додаткову плату за конкретну свою роботу з метою її прискорення. На противагу цьому, чиновники могли брати «посули» - вигоду за порушення закону, що, власне, і визнавалось сучасною корупцією і отримувало відповідне покарання [79, с. 141-146].

Саме тому і виникло явище «кормління чиновників від справ», яке було частиною державної системи утримання чиновників та було спричинено об’єктивними причинами, оскільки вони, виконуючи державні функції, не отримували за це винагороду, а якщо й отримували, то її розмір був невеликим та залежав від тих функцій, які виконував чиновник [80, с.25-26].

Найчіткіші антикорупційні загально-правові норми були визначені у Конституції українського гетьмана Пилипа Орлика 1710 року «Договори і постанови прав і свобод військових між Ясновельможним Його Милості паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорізького, і між генеральними особами, полковниками і тим же Військом Запорізьким з повною згодою з обох сторін».

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/448952.html