Проблеми розвитку антикорупційного законодавства в Україні та засади застосування встановлених заборон та обмежень спрямованих на запобігання корупції

Законодавство в цілому, в тому числі і антикорупційне законодавство, має реагувати на зміни суспільного життя, а його зміни і удосконалення є перманентним процесом, який охоплює широке коло діяльності по адаптації та внесенню доповнень у діючі нормативно-правові акти з метою усунення колізій та виявлених прогалин. Саме тому можна стверджувати, що удосконалення старого та створення нового законодавства складає цілісний комплекс заходів, який включає в себе здійснення аналізу нового законодавства, моніторингу стану його практичної реалізації та ефективності роботи механізму взаємодії нових положень з усталеною роботою інших норм права. Правильною і раціональною в цьому процесі є ідея дотримання принципу правової економії у законотворчій діяльності, що реалізується через прийняття меншої кількості нормативно-правових актів з подібних [150, с.33]. В своєму дослідженні Ю.М. Козлов надаючи визначення інкорпорації говорив що упорядкування нормативного матеріалу здійснюється шляхом його об’єднання із дотриманням певного систематизованого порядку [151, с.73].

В свою чергу, у монографії авторського колективу вчених Інституту держави права імені В.М. Корецького кодифікація законодавства розглядається як вища форма специфічної (нормотворчої) юридичної діяльності державного апарату [152, с.68,98], яка передбачає переосмислення, творчу переробку якісне поліпшення існуючого законодавства, створення нового, вдосконаленого, об’єднаного загальним предметом правового регулювання нормативно-правового акта шляхом заміни змісту старих нормативних актів [153, с.145].

Сучасні довідники вказують на пізньолатинські корені терміну кодифікація (coduficatio), визначаючи його як спосіб упорядкування законодавства, забезпечення його системності та узгодженості форм систематизації законодавства, в процесі якої до проекту створюваного акту включаються чинні норми і нові норми, які вносять зміни в певні сфери регулювання суспільних відносин [154, с.139]. І як правильно виділені такі стадії процесу кодифікації виявлення законодавчих недоліків, усунення недоліків, зведення в єдине ціле [154, с.140]. На нашу думку, для завершення логічного процесу законотворчої діяльності, у цю систему варто додати ще одну стадію - оновлення законодавства.

Згадуючи основні цілі і завдання, які ставились при прийнятті у 2011 році Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», варто зазначити, що він позиціонувався як основний законодавчий акт, що регулює питання запобігання і протидії корупції. Під час його розроблення стверджувалось, що зазначений акт є рамковим і містить лише основні принципи, відповідно до яких будуть ухвалені інші закони, які визначатимуть особливості функціонування антикорупційного механізму держави.

Варто визнати той факт, що більшість принципів так і не здобули свого подальшого розвитку та відображення в інших нормативно-правових актах. Натомість, до згаданого рамкового Закону були включені норми, які досить детально врегульовують окремі інститути, зокрема, спеціальну перевірку чи декларування доходів, майна, витрат та зобов’язань фінансового характеру публічних службовців. Ситуація що склалась істотно деформувала первісну ідею рамкового закону.

Ми приєднуємося до того, що обсяги і масштабність корупційних проявів все більшою мірою проникали в державно-правові механізми та буденне життя суспільства. Саме тому проблема боротьби з корупцією простимулювала законодавчу владу провести аналіз та розробити нове антикорупційне законодавство, що завершилось ухваленням 14 жовтня 2014 року нового Закону України «Про запобігання корупції», який визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень, який покликаний забезпечити комплексне регулювання діяльності усієї системи запобігання корупції.

Однак, прийняття нового базового антикорупційного закону мало свої переваги і недоліки.

Вказуючи на негативну сторону, з точки зору історичного погляду на законодавчі підходи регулювання антикорупційного законодавства починаючи з часів здобуття незалежності Україною і донині, можна пригадати, що за всю історію незалежності Україні було прийнято чотири різні нормативно-правові акти, спрямовані на подолання корупції, тобто в середньому майже один закон на п’ять років. Така ситуація вказує на те, що жоден з актів не діяв протягом довгого періоду часу, щоб дати можливість дослідити механізм функціонування та виявити проблемні ділянки на шляху реалізації положень конкретного антикорупційного закону.

Водночас ми зазначимо, що часта зміна базових нормативно- правових актів та підходів до подолання корупції може бути однією з причин низької результативності показників щодо антикорупційних заходів, зокрема це підтверджується цьогорічними показниками Індексу сприйняття корупції такої впливової організації як Transparency International за результатом якої Україна посіла 142 місце зі 175 позицій [155]. Водночас, варто враховувати те, що концептуально змінити положення діючих актів неможливо використовуючи спосіб «латання» слабких місць у законодавстві. Серйозні зміни потребують рішучих і радикальних кроків.

Проте, в умовах сьогодення можна стверджувати про правильність прийнятого рішення щодо радикального підходу - прийняття нового закону, в якому враховані помилки попередніх років, провідні світові стандарти, результати наукових досліджень фахівців, думка громадськості, а також системно визначені основні механізми запобігання корупції, у тому числі в частині інституційного забезпечення [156]. Зокрема, таке нововведення як визначення основними складовими превентивної антикорупційної системи спеціально уповноваженого органу з виявлення та розслідування корупційних правопорушень серед вищих посадових осіб, а також інших корупційних правопорушень, що становлять особливу суспільну небезпеку, та орган, який здійснюватиме формування політики, координацію та моніторинг її реалізації, а також контроль за дотриманням антикорупційного законодавства. Такі структурні елементи покликані відігравати ключову роль серед елементів антикорупційної системи та зможуть поєднати всі інструменти запобігання корупції.

Тому, визначений чіткий курс державної політики в сфері нормативно-правового регулювання запобігання корупції в Україні є перспективним сигналом для подальшого подолання проявів корупції необхідно та створенню ситуації в країні, за якої необхідно буде лише коригувати окремі аспекти застосування антикорупційних заходів, які виникають у зв’язку з практичним застосуванням норм.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/448952.html