---

Розуміння сутності професійної спрямованості у психології

Суттєві зміни в соціально-економічному житті, які відбуваються в Україні на шляху становлення її як держави європейського рівня, вимагають радикального реформування у галузі освіти та професійних відносин, а саме заходів, спрямованих на підготовку висококваліфікованих фахівців, які були

 

націлені на ділову активність і об’єктивну конкуренцію. Ефективність підготовки фахівця зумовлюється насамперед психологічною готовністю особистості до обраної спеціальності. Вибір професії – це певний етап у становленні „Я-професійного” особистості, основа самоствердження людини в суспільстві, одне з головних рішень в житті кожного. Проблема професійного розвитку є однією з провідних для ряду суспільних наук, таких як філософія, психологія, соціологія та педагогіка, кожна з яких залежно від спектру власних теоретичних і прикладних завдань бере участь у її вирішенні.

 

  науковій літературі набули широкого використання терміни, які часто взаємозамінюються, взаємодоповнюються та використовуються як аналогічні – „особистісно-професійний розвиток” і „професійне становлення особистості” (О.М.Борисова, Є.А.Клімов, Т.В.Кудрявцев, А.І.Щербаков та ін.). З огляду на це ми вважаємо, що основним змістом професійного розвитку виступає професійне самовизначення, а зміст професійного становлення складає професійна спрямованість особистості.

 

Для розкриття сутності професійної спрямованості, її місця в загальній структурі особистості необхідно, насамперед, розглянути різні точки зору на загальну характеристику спрямованості. Проблема спрямованості є однією з центральних у психології особистості, оскільки предмет її вивчення – широка

 

14

 

та різноманітна область мотиваційної сфери людини, яка виявляється в її інтересах, цінностях, потребах, переконаннях, світогляді тощо.

 

Це питання широко розроблялося такими відомими психологами як Б.Г.Ананьєв, В.С.Мерлін, В.М.Мясищев, А.В.Петровський, С.Л.Рубінштейн, Г.С.Костюк, А.О.Вербицький, В.В.Рибалка, В.А.Семіченко та багато інших.

 

Якщо звернутися до сучасного психологічного словника, спрямованість особистості (personality trend) визначається як „термин отечественных психологов, к-рому, начиная с С.Л.Рубинштейна (1940, 1946), придается большой смысл и множество нередко противоречивых значений. Следуя за Л.И.Божович, Н.л. (направленность личности – автор) можно

 

определить как устойчивую (трансситуативную) устремленность, ориентированность мыслей, чувств, желаний, фантазий, поступков человека, к-рая является следствием доминирования определеных (главных, ведущих) мотиваций. ...” [169, 239]

 

В.А.Семиченко зазначає, що у більш узагальненому вигляді під спрямованістю розуміється „система побуждений, определяющих избирательность отношений человека по отношению к окружающему миру, объекты, на которые направена его активность. Эта система охватывает разные стороны жизни, а образующие ее структурные элементы проецируются на все жизненные события, независимо от уровня их масштабности” [140, 4].

 

Трактування поняття „спрямованість” залежить від певного підходу, наукової школи, до якої належать дослідники. У сучасній психології проблема спрямованості розглядається переважно в контексті двох глобальних наукових підходів: особистісного та діяльнісного. З позицій представників особистісного підходу спрямованість розглядається як система відношень, які формуються і розвиваються у процесі соціально-психологічного розвитку людини, і відображаються у ставленнях до себе, до інших, до оточуючого світу тощо. Ці відношення у структурі спрямованості особистості перебувають в ієрархічній залежності за ціннісно-змістовою

 

15

 

ознакою. Спрямованість виступає основою особистості, визначає її соціально-психологічну характеристику, підпорядковує собі усі форми активності людини і сприяє саморегуляції та самореалізації [12; 73; 74; 85; 94; 120].

 

Так, спрямованість розглядається К.К.Платоновим як соціально детермінована підструктура динамічної функціональної структури особистості: „направленность, взятая в качестве целого, в свою очередь включает в себя такие подструктуры (формы), как влечения, желания, интересы, склонности, мировоззрение, убеждения” [121, 80].

 

Спрямованість, згідно Б.Ф.Ломову, виступає як системоутворююча властивість, яка визначає весь психологічний склад особистості. ”Именно в этом свойстве определяются цели, во имя которых действует личность, ее мотивы, ее субъективные отношения к разнообразным сторонам действительности: вся система ее характеристик” [85, 311].

 

Важливою підсистемою структури особистості називав спрямованість у своїх працях Г.С.Костюк, визначаючи її потребами, інтересами, ціннісними орієнтаціями, цілями та установками, моральними почуттями тощо [72; 74].

 

На думку В.С.Мерліна спрямованість виступає складним особистісним утворенням, яке визначає особливості тенденцій і дій людини, її ставлення до себе, до інших людей, до власного майбутнього тощо [94].

 

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/451855.html