Декларацією ООН про соціальний розвиток проголошено нові концептуальні засади, які роблять акцент на необхідності розвитку сучасного суспільства на основі толерантності, терпимості, засудження дискримінації, поваги до особистісної індивідуальності, рівності можливостей тощо. Ці положення є підґрунтям головної мети соціального розвитку – створення такого суспільства, яке спроможне забезпечити захист та повну інтеграцію в соціум усіх верств населення, в тому числі й осіб з обмеженими можливостями здоров’я. Подібна інтеграція у соціум відкриває

41

шлях до реалізації прав і можливостей для вищезазначених осіб на рівні здорових людей.

Починаючи з 90-х років ХХ ст. провідною моделлю сучасного суспільно-соціального ставлення до осіб з обмеженими можливостями здоров’я, зокрема, до дітей з психофізичними вадами, визначено теорію включення – інклюзії (Д.Андерс, Д.Лупарт, Г.Лефрансуа та ін.). Дана теорія „ґрунтується на визнанні і повазі індивідуальних людських відмінностей і передбачає збереження відносної автономії кожної суспільно-соціальної групи, а уявлення та стиль поведінки, притаманний традиційно домінуючій групі, мають модифікуватися на основі плюралізму звичаїв та думок” [62, 14]. В центрі уваги цієї моделі суспільної поведінки є автономність, участь у суспільній діяльності, створення системи соціальних зв’язків та прийняття суспільством кожної особистості без жодних обмежень.

Як зазначає А.А.Колупаєва, на сучасному етапі розвитку суспільство дійшло до визнання та ствердження права осіб з особливостями психофізичного розвитку на повноцінну участь у суспільному житті і намагається усвідомити необхідність створення умов для повноцінної реалізації цього права [59-62]. М.К.Шеремет вважає, що на тлі міжнародних дискусій щодо актуальних проблем виховання і навчання дітей з психофізичними порушеннями гостро і першочергово постає завдання „підвищення якості психолого-педагогічної допомоги означеної категорії дітей, створення служб раннього виявлення і ранньої допомоги (ранньої інтервенції), забезпечення інклюзивної освіти, організація і підготовка спеціалістів, які будуть працювати в нових умовах і в новій системі цінностей” [196, 14]. Відповідно, на сьогодні гостро постає потреба у високопрофесійних і компетентних фахівцях, здатних забезпечити повноцінну соціальну адаптацію таких осіб, сприяти інтеграції їх у суспільство шляхом впровадження системи раннього втручання та інклюзивного навчання. У складних суспільно-соціальних реаліях дитині з

42

порушеннями психофізичного розвитку життєво необхідною є психокорекційна підтримка з боку освіченого фахівця.

Оскільки одним з прикладних завдань спеціальної психології є підготовка висококваліфікованих і конкурентоспроможних фахівців для роботи з особами, які мають психофізичні порушення, актуальність нашого дослідження обумовлена потребою в удосконаленні системи підготовки фахівців у галузі спеціальної психології, що позитивно впливатиме на якість їх майбутньої професійної діяльності з корекційної підтримки у освітньо-реабілітаційних закладах, особливо в умовах переходу до інклюзивної освіти.

Підвищення статусу та ролі фахівців у галузі спеціальної психології в сучасних умовах багато в чому визначається рівнем їх професійної компетентності. Для зручності викладу результатів дослідження ми вважаємо за необхідне називати таких фахівців спеціальними психологами (курсив наш. – А.Г.), хоча у Державному класифікаторі професій України така спеціальність не зазначена. В Україні лише Інститут корекційної педагогіки та психології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова з 2005 року готує спеціального психолога, основним завданням професійної діяльності якого є проведення скринінг-діагностики та диференційної діагностики дітей як у загальноосвітніх навчальних, так і у спеціальних освітньо-реабілітаційних закладах з метою виявлення актуального рівня психофізичних можливостей дитини, їх специфіки і складання прогнозу щодо подальшого розвитку, а також підвищення психічних ресурсів людини, її адаптаційних можливостей, спрямованих на гармонізацію психічного розвитку, охорону здоров’я, подолання недугів та психологічну реабілітацію. Зараз, на етапі становлення України як держави європейського рівня гострою є необхідність вдосконалення системи підготовки спеціальних психологів з метою підвищення рівня їх професійної спрямованості, оскільки тривалий час у освітньо-реабілітаційній системі України послуги особам з обмеженими психофізичними можливостями надавалися працівниками, які не завжди мали відповідну спеціальну