Генезис законодавства України про відповідальність за залишення в небезпеці

Сучасний період розвитку українського законодавства характеризується глибокими реформами правових, політичних, соціальних, економічних, духовних і організаційних основ громадського та державного життя. Проходить переоцінка і оновлення світоглядних принципів. На перший план ставляться загальнолюдські цінності: життя, здоров’я, права і свободи людини і громадянина. Підвищення уваги до особи, її прав і свобод – це не данина інтелектуальній моді, а констатація тих реальних змін, які виникли в сучасному суспільстві. Саме особистість представляє собою ціль і суть діяльності держави, а її життя і здоров’я є найвищою цінністю в суспільстві.

Незадоволення власних інтересів громадян неминуче призводить суспільство в нестійкий стан, що, в свою чергу, обумовлює такі соціальні явища, як ріст злочинності, погіршення загальної криміногенної обстановки тощо. Тому проблема створення відносно стійкого суспільства пов’язана з безпекою особи, з реальним здійсненням її прав і свобод.

За останні 19 років в Україні з’явилась можливість йти по шляху вільного суспільного розвитку, що базується на нормах права, і взяти курс на побудову правової держави, де найвищою цінністю буде людина. Являючись найціннішим благом в суспільстві, життя і здоров’я людини у всьому світі охороняється державою, в тому числі і за допомогою кримінально-правових норм.

Світовий досвід переконує у тому, що історія розвитку будь-якої галузі законодавства, включаючи і кримінально-правову галузь, не є сумою випадкових складових частин, а являє собою закономірний взаємопов’язаний поступальний процес.

Використовуючи знання про історію кримінального законодавства, можна дослідити особливості генезису різноманітних кримінально-правових явищ і інститутів у кожній державі світу, простежити, як виникали, розвивалися та удосконалювалися норми права, які позитивні та негативні риси були в минулому, від чого треба відмовитися, та на що треба звернути увагу в майбутньому Як вважав О.Ф. Кістяківський, “тільки історія може дати пояснення причин як сучасного стану кримінального права, так і стану його в попередні періоди”[155, с. 38–39]..

Кримінально-правова охорона життя і здоров’я людини від злочинних посягань передбачена в низці розділів КК України. Але особливо вони охороняється розділом ІІ Особливої частини КК України “Злочини проти життя і здоров’я”. Крім цього проблема кримінально-правової охорони особи тісно пов’язана з необхідністю суворого дотримання законності, попередженням злочинності та усуненням її причин та умов. Необхідною умовою успішного розвитку зазначених вище задач є правильне застосування діючого кримінального законодавства, а також теоретичний аналіз окремих видів злочинів.

Розвиток кримінального законодавства України охоплює тривалий історичний період, який для зручності можна поділити на декілька етапів. Однак в юридичній літературі поки що немає єдності поглядів на перелік і зміст таких етапів, тому вчені пропонують різноманітні підходи до періодизації історії кримінального права та законодавства. При цьому вихідні критерії для поділу історичних періодів можуть бути зовсім різними. Ця проблема ускладнюється ще й тим, що, як справедливо зазначив П.Л. Фріс, у юридичній літературі відсутні спеціальні дослідження з історії вітчизняної (української) кримінально-правової політики, а отже й з історії вітчизняного кримінального законодавства, тому науковцям доводиться звертатися переважно до джерел російського походження [155, с. 40]..

Без розуміння минулого не може бути розуміння майбутнього. Тому, перш ніж почати розглядати кримінально-правову заборону залишення в небезпеці в доктрині кримінального права на сьогоднішній день, необхідно звернутися до історії його розвитку. Як зазначили давні римляни, „historiam nescire, hoc est simper puerum esse” (не знати історії, це значить завжди бути дитиною). Неможливо розв’язати будь-яку правову проблему, не дослідивши належним чином її генезис. Торкаючись комплексу сучасних проблем, пов’язаних зі злочином і покаранням, ми мусимо визнати, що ці проблеми виникли не сьогодні, а мають певну історію, дослідити яку є можливим лише у контексті історії розвитку кримінального права і його формалізованої частини – кримінального законодавства [214, с. 14].

Як зазначає в своїй монографії доктор юридичних наук А.В. Савченко, варто говорити про такі періоди розвитку національного кримінального законодавства:

1.  кримінальне законодавство Київської Русі та земель, що утворилися після феодальної роздробленості (ІХ ст. – початок ХІІІ ст.);
2.  кримінальне законодавство в період існування Галицько-Волинського князівства, Литово-Руської держави та протягом перебування України під владою Речі Посполитої (перша половина ХІІІ ст. – перша половина ХVІІ ст.);
3.  кримінальне законодавство в період козацької держави та під час перебування України у складі Австро-Угорської й Російської імперій (друга половина ХVІІ ст. – початок ХХ ст.);
4.  кримінальне законодавство періоду творення Української незалежної держави (1917 – 1921 рр.);
5.  кримінальне законодавство Української РСР (1921 – 1991 рр.);
6.  кримінальне законодавство незалежної України до ухвалення нового Кримінального кодексу (1991 – 2001 рр.);
7.  сучасне кримінальне законодавство (з 2001 р. й дотепер) [155, с. 42].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/535062.html