Відмежування залишення в небезпеці від суміжних злочинів

В умовах сьогодення в житті суспільства значну роль відіграють принципи законності та справедливості, яких, насамперед, повинні дотримуватись суб’єкти правоохоронної діяльності. Саме тому з метою дотримання вказаних принципів такою важливою є правильна кваліфікація злочинних діянь, вчинених суб’єктами злочину. Теоретичною основою правильної кваліфікації є загальне вчення про склад злочину, його структурні елементи. Так, при кваліфікації злочинних діянь необхідно досліджувати всі об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу злочину, що передбачений в диспозиції Особливої частини КК України, та їх взаємозв’язок. Неправильне визначення вказаних ознак призводить до неправильної кваліфікації злочинних діянь, коли склад злочину, за яким особа притягується до кримінальної відповідальності, відсутній. Вказана діяльність органів досудового слідства визначається як незаконна.

Враховуючи тему нашого дослідження, вважаємо, що кваліфікація злочинного діяння, що посягає на життя та здоров’я особи, та притягнення до кримінальної відповідальності за його вчинення взаємопов’язані, адже кримінальна відповідальність настає лише за наявності складу злочину, передбаченого ст. 135 КК України.

Для правильної кваліфікації дій особи, яка залишає безпорадного потерпілого, про якого зобов’язана піклуватися, в небезпечному для життя стані, необхідно відмежовувати вказане злочинне діяння від суміжних злочинів. Також особливу увагу слід приділити відмежуванню злочину, передбаченому ст. 135 КК України від адміністративних проступків, передбачених           ст. 122-2 КУпАП.

Залишення в небезпеці необхідно відмежовувати від умисного вбивства, передбаченого ст. 115 КК України. Однак слід відмітити, що лише ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України мають відмежовуватись від ч. 3 ст. 135 КК України, так як інші пункти ч. 2 ст. 115 КК України мають передбачені кримінальним законом особливості, які відразу відрізняють їх від норми, яка досліджується.

Характеризуючи ч. 1 ст. 115 КК України, вважаємо за необхідне розглянути всі ознаки даного складу злочину. Так, об’єктом вбивства є життя особи, а об’єктом залишення в небезпеці – життя та здоров’я особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Законодавство України рівною мірою здійснює охоронну функцію стосовно будь-якої людини, незалежно від її життєздатності (божевільної, хворої, такої, що перебуває в безнадійному стані внаслідок хвороби або травми тощо).

Об’єктивна сторона умисного вбивства характеризується діянням, яке може проявлятися у вигляді дії чи бездіяльності та посягає на життя іншої людини; наслідком у вигляді смерті людини та причинно-наслідковим зв’язком між вказаними діянням та наслідком. Діяння може бути вчинено шляхом застосування як фізичного, так і психічного впливу. Фізичний вплив може проявлятися у вигляді здавлювання шиї, отруєння, удару гострим предметом тощо. Психічний вплив, в свою чергу, може проявлятися у вигляді спричинення психічної травми, що спричинила смерть. За кримінальним правом України вбивством буде і позбавлення життя потерпілої особи на її прохання [89, с.39].

Оскільки, ми поділяємо думку тих авторів, які справедливо вважають, що згода потерпілого, як і прохання про це, не тотожне виявленню волі потерпілого[44, с. 6, 7; 225, с. 580].

Також умисне вбивство може бути вчинене шляхом бездіяльності, у випадку, коли особа повинна та має можливість запобігти смерті, але не робить цього, наприклад, мати, маючи умисел на позбавлення життя власної дитини, яка не є новонародженою, не годує дитину. Умисне вбивство є злочином з матеріальним складом, оскільки є закінченим з моменту настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті особи. Відсутність такого наслідку виключає наявність складу злочину, тобто особу не можна притягнути до кримінальної відповідальності за закінчений злочин. В таких випадках в діях суб’єкта злочину можуть бути ознаки готування або замаху на вбивство.

Обов’язковим елементом об’єктивної сторони умисного вбивства є причинно-наслідковий зв’язок між діянням винного та настанням смерті потерпілого, тобто смерть особи не настала, якщо б суб’єкт злочину не вчинив відповідного діяння. Такий зв’язок є об’єктивним і існує незалежно від свідомості суб’єктів сприйняття, саме тому повинен обов’язково встановлюватись слідчими органами та судом, а також визначатись в кожній конкретній справі.

На відміну від залишення в небезпеці, суб’єктом умисного вбивства є фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 14-ти років.

Суб’єктивна сторона характеризується умисною формою вини. Визначати форму вини слід, враховуючи сукупність ознак, що характеризують вчинене суспільно-небезпечне діяння. У випадку, якщо суб’єкт злочину залишає безпорадного потерпілого в небезпечному для життя стані з умислом на заподіяння смерті, то дане діяння слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 115 КК України.

Отже, відмежовувати умисне вбивство, передбачене ч. 1 ст. 115 КК України, від ч. 3 ст. 135 КК України необхідно за наступними ознаками: по-перше, за об’єктом злочину – при умисному вбивстві – це життя, а при залишенні в небезпеці – це життя та здоров’я особи; по-друге, за ознаками об’єктивної сторони, які в першому випадку проявляються у вигляді діяння (дії та бездіяльності), а в іншому – лише бездіяльності; по-третє, за суб’єктом злочину, яким при вбивстві є особа, яка досягла 14-річного віку, а при залишенні в небезпеці – особа, що досягла 16-ти років і на яку покладений спеціальний обов’язок піклуватися про потерпілого або, яка поставила потерпілого в небезпечний для життя та (або) здоров’я стан; по-четверте, за ознаками суб’єктивної сторони, так, при умисному вбивстві форма вини проявляється у вигляді умислу щодо діяння та щодо наслідків, а при залишенні в небезпеці притаманна подвійна форма вини – умисел щодо діяння та необережність щодо наслідків.

Проте слід підкреслити, що в цілому проблема розмежування залишення в небезпеці, яке спричинило смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки, від злочинів проти життя, зокрема, умисного вбивства, вчиненого шляхом бездіяльності, є дуже складною, породжує гострі дискусії в науці, і з огляду на це потребує окремого спеціального розгляду.

Кваліфікованим видом вбивства, яке слід відмежовувати від залишення в небезпеці, а саме від ч. 3 ст. 135 КК України є передбачене п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України – умисне вбивство малолітньої дитини.

Визнання вбивства малолітньої дитини кваліфікуючою ознакою викликане тим, що малолітня дитина фактично перебуває у безпорадному стані перед вбивцею, не може себе захистити і надати відповідний належний опір особі, що посягає на її життя [109, с. 30].

Розглянемо ознаки даного складу злочину, а потім проведемо порівняльний аналіз даної норми із ч. 3 ст. 135 КК України та основні ознаки по яким їх слід відмежовувати.

Так, об’єктом злочину передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України є життя. Потерпілим є дитина віком до 14 років. У відповідності до п. 6 Постанови ПВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 “Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров’я особи” ця кваліфікована ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати [141, с. 224]. Якщо ж внаслідок сумлінної помилки він не усвідомлював, що потерпілому не виповнилося 14 років і не міг це усвідомлювати, кваліфікація за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України виключається. Потерпілим від злочину, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України, є особа, яка в силу певних обставин не може вжити заходів до самозбереження і перебуває в небезпечному для життя стані.

Об’єктивна сторона злочину передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України характеризується діянням у формі дії або бездіяльності, наслідком у вигляді смерті людини та причинно-наслідковим зв’язком між вказаними діянням та наслідком. Суб’єктом даного злочину є фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона характеризується умислом як щодо діяння, так і до наслідків, тобто виражається у формі умислу.

Провівши порівняльний аналіз п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України та ч. 3 ст. 135 КК України встановлено, що підставою для їх відмежування є об’єкт злочинного посягання, яким в першому випадку є лише життя особи, а в другому – її життя та здоров’я; об’єктивна сторона, яка при вбивстві проявляється у вигляді як дії, так і бездіяльності, а при залишенні в небезпеці – лише в бездіяльності; суб’єкт злочину, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, є будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку, а при вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України, суб’єкт повинен досягти 16-річного віку і мати спеціальний обов’язок по піклуванню над потерпілим, який може також виникнути в результаті поставлення суб’єктом злочину потерпілого в небезпечний для життя стан; суб’єктивна сторона при умисному вбивстві, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, характеризується умисною формою вини щодо діяння та щодо наслідків, а при залишенні в небезпеці, передбаченому ч. 3 ст. 135 КК України, - умислом щодо діяння та необережністю щодо наслідків.

При відмежуванні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 135 КК України та ст. 117 КК України, слід звертати увагу на об’єкт, об’єктивну сторону злочинного діяння, суб’єкт та суб’єктивну сторону злочину. Необхідно зазначити, що ч. 3 ст. 117 КК України передбачає настання наслідків, а саме – смерті новонародженої дитини. Схоже положення має і ст. 135 КК України, однак воно міститься в ч. 3 вказаної статті і, окрім смерті передбачає інші тяжкі наслідки.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/535062.html