Дослідники зазначають, що у сучасному мультикультурному середовищі необхідно досліджувати умови становлення права для ефективного забезпечення соціального порядку. Так, для дослідження причин конфліктності у світі, які виявляються на метафізичному рівні, зусиль лише юридичного дискурсу зовсім недостатньо. Саме цим зумовлено виникнення нових дискурсів права – філософського, соціологічного, політологічного, антропологічного, психологічного. Отже, доcить логічним кроком у розвитку правознавства є виникнення

додаткових дисциплін, що відкривають і описують нові аспекти його функціонування. “Дослідницькі проблеми та суперечності виникають лише тоді, коли будь-який із дискурсів права запропонує претензії на монопольне володіння “істиною” про право [407, с. 14]”1. Істину не можна розділити між різними дискурсивними практиками, так як вона – одна. Своєрідність істини розкривають в тій дослідницькій перспективі, з якої за нею спостерігають. Така перспектива науковцями пояснюється з позицій їхніх дисциплін по-різному, хоча вони вивчають один і той самий світ. Отже, специфіка будь-якого дискурсу висвітлюється завдяки предмету, принципам і засобам дослідження та оригінальної системи цілей.

З розвитком суспільства і людини, право стає все більш складним і багатоаспектним явищем. Право вивчається багатьма  науками:  філософією права, теорією права, соціологією права, психологією права, антропологією права, тобто різними дискурсами. Та найважливішим є філософський дискурс – як філософська рефлексія основ права. Філософське обґрунтування особливо потрібне тоді, коли виникають серйозні сумніви в статусі об’єкту чи його буття в світі і тому використовують засадничі принципи, культурні цінності. Філософія в цьому випадку “використовує свої можливості для діагностування стану права, здійснює критичну рефлексію його основ і пропонує варіанти виходу з кризи [407, с. 18]”2. Так, філософія права стає потрібною лише тоді, коли проблематичним стає саме існування права в якості універсального принципу організації соціального життя. Науковці визначають право, виходячи із більш загальних та фундаментальних понятть – гармонії, свободи, справедливості, рівності та порядку. Філософське знання про право розкривається історично та теоретично. Отже, філософія права є філософською дисципліною, а це означає, що вона

1 Чукин С. Г. Плюрализм. Солидарность. Справедливость. К проблеме идентичности философско – правового дискурса в ситуации постмодерна. – СПб. , 2000. – 281 с.

2 Там само.

залежить від загально-філософської теорії та підпорядковується її формуванню і закономірностям розвитку. Зокрема, “криза  ідентичності, що переживається сучасною філософією права і проявляється в її нездатності адекватно діагностувати “хвороби” права і запропонувати співмірну новим умовам теоретичну модель права, пов’язана  з труднощами в ідентичності загальної філософської теорії [407, с. 43]”1. С. Чукін      наголошує      на      важливості    такого взаємозв’язку і взаємозумовленості, що дає підстави для більш детального і доказового аналізу взаємовідношень загальної філософської і філософсько-правової теорій.

Наприкінці ХІХ – початку ХХ століть багатьма правознавцями та філософами права формулюється завдання надання правознавству наукового  характеру,   тобто   завдання   створення   науки   про   право.   Б. Кістяківський підкреслював, що для розвитку науки про право велике значення має напрям, темп та інтенсивність філософського мислення. Він поділяв думку І. Канта про те, що визначення поняття і предмета права є складним, адже воно належить до філософських понять. Тому, аналізуючи працю І. Канта “Критика чистого розуму”, Б. Кістяківський зазначав, що визначення права є філософським, в основу якого покладено принцип свободи. “В сучасних термінах це визначення звичайно виражають у формулі: право є сукупність норм, які встановлюють та розмежовують свободу осіб [38, с.223]”2. У праці “Критика чистого розуму” І. Кант підкреслював, що дати визначення досить “приємно, але нерідко дуже важко. Юристи й дотепер шукають дефініцію для свого поняття права [179, с.418]”3. Досить часто цьому надавали іншого значення. За І. Кантом поняття права належить до філософських понять і стосується предмета

1 Чукин С. Г. Плюрализм. Солидарность. Справедливость. К проблеме идентичности философско – правового дискурса в ситуации постмодерна…

2 Кістяківський Б. Методологічна природа науки про право...

3 Кант І. Критика чистого розуму / І. Кант ; пер. з нім. та примітки І. Бурковського. – К. : Юніверс, 2000.

– 504 с.

права, тому досить важко дати його визначення. Так він зауважував щодо характеру понять, що “висловлюючися точно, жодне поняття, дане a priori, наприклад: субстанція, причина, право, справедливість і т. д., також не піддається дефініції [179, с.417]”1.

Б. Кістяківський підкреслював, що через шістнадцять років у праці “Метафізика моралі” І. Кант дав визначення права, в основі якого закладено принцип свободи. Це визначення сформульовано так: “право – це сукупність умов, за яких свавілля однієї особи сумісна із  сваволею іншої з позиції загального закону свободи [173, с.139]”2. Тобто право є сукупністю норм, які встановлюють і розмежовують свободу осіб на підставі вимог категоричного імперативу моральності. Право не лише визначає межі свободи, а й оберігає і забезпечує її та протистоїть насильству. Щодо такого визначення, то простежують суто філософське трактування права. Право завдяки розуму, з одного боку, впорядковує надмірні претензії окремої особи, а з іншого – вписуює абстрактні вимоги моральності в об’єктивні взаємини з іншими людьми. У праці “Критика практичного розуму” І. Кант вирізнив моральність та легальність як характеристики людської поведінки. До моральних відносяться ті дії, які не лише збігаються з об’єктивними вимогами морального закону, але й свідомо визначені на його основі. Легальні – це такі дії, які не порушують морального закону, але виконані на підставі інших, визначених відповідно до власних інтересів, мотивів. Така відмінність вважається принциповою для розмежування сфери моралі та права. Отже, правові відносини належать до зовнішніх стосунків між людьми, об’єктивованих у певних словах та діях. Право, за визначенням І.Канта, “це скупність умов, за яких свавілля одного (особи) поєднане зі свавіллям іншого з погляду загального закону волі [173]”3. Тобто, право обмежує свободу кожного за умови згоди

1 Кант І. Критика чистого розуму / І. Кант ; пер. з нім. та примітки І. Бурковського.

2 Кант И. Метафизические начала учения о праве...

3 Кант И. Метафизика нравов в двух частях 1797 / И. Кант // Сочинения в 6 т. – М.: Мысль, 1965. – Т. 4,

його із свободою всіх інших, наскільки це можливо за певним загальним законом. Отже, право – це легітимна у рамках певного суспільства “претензія” особи на свободу. Він поділяв право на природне і позитивне, а правопорядок – умова надійності правовідносин у суспільстві. І. Кант здійснив моральне обгрунтування права. Правова держава здійснює розумну діяльність на основі принципу розподільчої справедливості.

Б. Кістяківський приділяв увагу догматичній юриспруденції, яка має дати точні визначення понять для практичних потреб. Зокрема, для побудови етики Г. Когену потрібні юридична техніка завдяки методичній чіткості її прийомів; важливість понять у юридичній техніці, зокрема дія (actio), суб’єкт і об’єкт права, юридична особа, злочин і провина та інші; форма права – не лише як зовнішня форма і символ, а й “методичний засіб для   того,   щоб   знайти,   відкрити   і    створити    право    [39,   c.400]”1. Б. Кістяківський підсумував, що етика Г. Когена орієнтується саме на догматичну юриспруденцію. Так, “лише догматична юриспруденція створює цілісну розробку своїх понять, їхню чіткість і стійкість [39, c.401]”2. Саме стійкість правопорядку найважливіша для юристів практиків. Про важливість догматичного методу (який ще називають формально-юридичним, формально-нормативістським) для юриспруденції наголошує К. Жоль. Такий “метод полягає в з’ясуванні діючих правових норм, їхньому аналізі, узагальненні, класифікації і конструюванні нових понять [162, c.39]”3, що здійснюється на основі вже існуючих у юриспруденції загальних понять і визначень.

Також Б. Кістякіський аналізував застосовуння методу класифікацій,

що знаходить низку понять, в якому вказують місце і поняття права. Таким чином розкривалася відмінність між правом і мораллю. Цей підхід не дав справді наукового знання про право. Це лише описовий підхід щодо права.

1 Кистяковскій Б. Соціальныя науки и право...

2 Там само.

3 Жоль К. К. До питання про предметну область і методи сучасної філософії права / К. К. Жоль //