Сучасний розвиток суспільних відносин у сфері праці характеризується інтенсивним застосуванням різноманітних технічних приладів, знарядь та  засобів, які використовуються у процесі трудової діяльності працівника на підприємстві, в установі і організації та створюють реальну загрозу завдання шкоди його життю і здоров’ю. Крім того, виконання трудової функції за окремими професіями та/або роботами може викликати заподіяння негативних наслідків морально-психологічного характеру, тобто зумовити психічну травму суб’єкта трудових відносин, який працює за трудовим договором. Беручи до уваги вищенаведене, надзвичайно важливим  та  актуальним  питанням сьогодення є створення здорових, нешкідливих і безпечних умов праці для працівників, забезпечення практичного застосування приписів нормативно- правових актів з питань охорони праці тощо.

Не зважаючи на існування системи нормативних вимог, функціонування органів державної влади, які уповноважені здійснювати нагляд за  їх дотриманням на усіх підприємствах, в установах та організаціях, досить часто трапляються випадки завдання шкоди здоров’ю і життю працівників під час виконання ними своїх трудових обов’язків. У зв’язку з цим, держава повинна забезпечити належний рівень соціального захисту суб’єктів трудових відносин

у випадку погіршилося їх здоров’я в результаті виробничого травматизму,  а у разі настання смерті – осіб, які перебували на їх утриманні.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві виражає соціальну сутність Української держави, визнаючи людину, її життя і здоров’я, найвищою соціальною цінністю, яка потребує необхідної охорони. Забезпечення належного рівня нормативно- правового регулювання відповідної сфери суспільних відносин вимагає чіткого визначення понятійно-категоріального апарату, який унеможливить випадки довільного тлумачення тих або інших правових норм, створить умови для ефективної правозастосовної діяльності. Тому важливим є  з’ясування  сутності та значення такого правового поняття як «загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві» і встановлення системи його характерних ознак.

Актуальність та значущість порушеної тематики зумовлена складною ситуацією у сфері охорони праці з приводу високого ступеня виробничого травматизму та кількості летальних випадків, необхідністю відмежування даної юридичної категорії від суміжних явищ, а також потребою у розробленні пропозицій щодо удосконалення законодавства України з метою підвищення рівня безпеки праці і соціальної захищеності працівників у разі настання нещасних випадків на виробництві.

Досліджувана проблематика висвітлювалася у наукових роботах таких вітчизняних і зарубіжних вчених-правників як: Є.І. Астрахан, К.С. Батигін, Н.Б. Болотіна, В.С. Венедіктов, О.О. Гаврилова, С.Ю. Головіна, М.І. Деревянко, В.В. Жернаков, О.Д. Зайкін, Р.І. Іванова, М.І. Іншин, М.Л. Захарова, В.Л.  Костюк, О.Л. Кучма, В.В. Лазор, Л.І. Лазор, С.С. Лукаш,  Р.З.  Лівшиць,  О.В.  Москаленко, П.Д. Пилипенко, С.М. Прилипко,  В.І.  Прокопенко,  О.І. Процевський, В.Г. Ротань, І.М.  Сирота, О.В. Тищенко, Н.М.  Хуторян, Г.І. Чанишева, І.І. Шамшина, В.І. Щербина, О.М. Ярошенко та багатьох інших.

Аналіз наявних літературних джерел з питань загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві

свідчить, що у переважній більшості випадків, науковці приділяють увагу окремим теоретичним або практичним проблемам, однак комплексно дана тематика майже не вивчається у юридичній науці. За таких обставин існує потреба у проведенні подальших доктринальних пошуків у цій сфері з метою аналізу чинної нормативно-правової бази, визначення її відповідності сучасним вимогам суспільного життя та досягненням доктрини права, виявлення наявних проблем та встановлення напрямів їх подолання, що не можливо здійснити без розуміння змісту правових категорій, які позначають певні правові явища.

Нещасні випадки на виробництві на  даному  етапі  розвитку  та становлення нашої держави хоча і не мають критичної кількості, тим не менш, все ж залишаються на високому рівні, що свідчить про недотримання роботодавцями та працівниками нормативно-правових актів з охорони праці, неефективним державним наглядом  і  контролем  за  підприємствами, установами і організаціями в частині забезпечення безпечних, здорових і нешкідливих умов праці тощо.

За даними Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у 2014 році  зареєстровано 6850 (з них 525 – смертельно) потерпілих від нещасних  випадків  на  виробництві. За 9 місяців 2016 року зареєстровано  3378  (з  них  255  - смертельно) потерпілих від нещасних випадків на виробництві. Серед причин найбільш поширені: 1)  організаційні – 65,1%  (2199);  2)  психофізіологічні –

22,9% (775); 3) технічні – 12% (404) нещасних випадків [4]. Статистичні дані свідчать, що в Україні протягом останніх років зберігається стала тенденція збереження значної кількості нещасних випадків  на  виробництві,  внаслідок  чого працівники отримують різного ступеня ушкодження, які призводять до тимчасової або постійної втрати працездатності, а  отже,  й  можливості заробляти собі на життя, крім того, мають місце летальні наслідки, які позбавляють сім’ї одного або ж єдиного годувальника.

Такий стан речей зумовлений дією найрізноманітніших чинників, наприклад, незадовільним станом технічного обладнання, порушенням правил

експлуатації машин і механізмів, недотриманням правил техніки  безпеки, зловживанням алкогольними напоями під час виконання трудових обов’язків тощо. Позитивним моментом є те, що протягом останніх  років  не спостерігається тенденції щодо підвищення кількості нещасних випадків на виробництві, а отже, й числа травмованих та загиблих працівників.

У науковій юридичній літературі відзначається, що розвиток суспільного виробництва в Україні безпосередньо пов’язаний з науково-технічним прогресом, який охоплює концептуальні наукові дослідження, конструкторські розробки, створення нових моделей техніки та її впровадження  і використання  як на промислових підприємствах з метою підвищення рівня ефективності виробництва певної продукції, так і в народному господарстві [23, с. 14]. Впровадження технічної оснащеності в усі сфери економіки призводить до зростання кількості нещасних випадків як у виробничих, так і у невиробничих галузях народного господарства, внаслідок чого завдається шкода здоров’ю та життю працівників. Тому важливого значення набуває розуміння категорії

«нещасний випадок на виробництві», оскільки саме від його трактування залежить правильність застосування норм законодавства України про соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві у конкретній ситуації.

У спеціальній літературі відмічається, що нещасним випадком є раптові, непередбачені (незалежні від волі застрахованої особи) події, включаючи протиправні дії третіх осіб, що супроводжуються пошкодженням тканин організму людини з порушенням їх цілісності та функцій,  деформацією та порушенням опорно-рухального апарату, викликаними зовнішнім впливом; випадкове потрапляння в дихальні шляхи стороннього тіла, утоплення, анафілактичний шок, тепловий удар, опік, укуси тварин, отруйних комах, змій, обмороження, враження електричним струмом та блискавкою, випадкове отруєння отруйними речовинами, газами, ліками, недоброякісними продуктами харчування (за винятком харчової токсикоінфекції), отруєння наркотичними, токсичними або  іншими  речовинами, якщо їх вплив на організм був пов’язаний з виконанням громадського обов’язку [85]. З наведеного вбачається, що