Вивчення проблематики актуальних  теоретичних і практичних питань загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві так або інакше зумовлює необхідність до звернення історичних витоків формування відповідної законодавчої бази  у  її  хронологічній послідовності. Дослідження ретроспективних аспектів  даного виду соціального страхування дозволяє простежити причини зародження

нормативно-правового регулювання відповідної сфери суспільних відносин, з’ясувати закономірності розвитку теоретичних ідей соціального захисту працівників у разі їх травмування чи загибелі під час здійснення трудової діяльності, вплив соціально-економічного та політичного середовища стан соціального забезпечення даної категорії суб’єктів тощо.

На основі вивчення та аналізу генезису вітчизняного законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві можливо встановити закономірності формування соціального страхування працівників від моменту зародження до сьогодення та встановити більш-менш чіткі етапи, які суттєво відрізнялися між особою у підходах до розуміння нормативної регламентації, а отже, і правової природи відповідних юридичних категорій.

Актуальність дослідження історичного розвитку системи соціального страхування працівників від нещасних випадків на виробництві в Україні зумовлена тим, що з’ясування особливостей правового регулювання дозволяє визначити тенденції подальшого становлення відповідного законодавства, прогнозувати вплив застосування тих або інших  правових  інститутів  на суспільні відносини в частині соціального забезпечення, враховувати набутий досвід при реформуванні нормативно-правової бази з метою поліпшення соціальної захищеності працівників та членів їх сімей при настанні страхових випадків.

Проблематика ретроспективного становлення і розвитку соціального страхування від нещасного випадку на виробництві на українських землях висвітлювалася у наукових працях таких вчених-правників як: В.Д. Базилевич, Н.А. Вігдорчик, Н.М. Внукова, О.О. Гаманкова, О.О. Гаврилова,  І.Ф.  Енгель, Л.В. Забєлін, М.І.  Іншин, Б.О. Надточій, А.А.  Пресс, А.В. Репенак, О.В. Соловйов, З.Р. Теттенборн, В.Г. Яроцький, О.М. Ярошенко та деяких інших.

На сьогодні у вітчизняній юридичній літературі з проблем соціального страхування працівників від нещасного випадку на виробництві майже відсутні комплексні доктринальні дослідження з питань закономірностей становлення і

розвитку історії вищеназваного виду соціального страхування, що висуває необхідність проведення подальших теоретичних досліджень у відповідній  сфері. Відповідна діяльність має базуватися на ретельному ретроспективному аналізі нормативно-правових актів, які діяли на теренах сучасної України  від часу зародження законодавства  про  соціальних  захист  населення до сьогодення, з урахуванням їх критичної характеристики щодо доцільності застосування, повноти, ефективності, впливу на подальший розвиток тощо.

Однією з причин виникнення соціального страхування працівників від нещасного випадку на виробництві стало загострення уваги до зростаючої актуальності питання збереження трудових ресурсів [86, с. 10]. Тобто в умовах науково-технічного  прогресу та  зростання  питомої ваги технічної оснащеності в усіх сферах суспільного життя, зокрема і народному господарстві, постала проблема необхідності розроблення такого механізму, який би дозволяв відновити працездатність працівника, у разі неможливості такого – забезпечити його життєдіяльність після втрати працездатності (життєдіяльність родини у випадку смерті від травми на виробництві).

Варто відзначити, що ідея соціального страхування працівників була об’єктивно зумовленою рядом чинників. Так, у  зв’язку  з  розвитком залізничного транспорту в Англії в 1849 році була заснована перша страхова компанія страхування від нещасних випадків на залізницях – Railway Death Passengers Company. У 1850 році виникло нове  страхове  товариство  –  Accidental Death Insurance Company, яке страхувало від будь-яких тілесних  пошкоджень у разі нещасного випадку [27, с. 16]. Обов’язкове страхування робітників було започатковано в розвинених країнах Заходу наприкінці ХІХ століття. Зокрема, в Німеччині – від хвороби, нещасного  випадку  та  інвалідності; в Австрії – від хвороби і нещасного випадку; в Італії, Угорщині, Норвегії і Швеції, Франції – від нещасних випадків на виробництві [86, с. 15]. Таким чином, соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві обумовлене поступовим технічним оснащенням та автоматизацією виробничих процесів, які істотно підвищують ризик заподіяння шкоди життю або здоров’ю

працівника у зв’язку з поломкою, несправністю, неправильною експлуатацією тощо. Відповідний вид страхування набув свого  розвитку  у  найбільш розвинених країнах Заходу у період становлення епохи науково-технічної революції.

Ретроспективно своїм початком ідея запровадження соціального страхування завдячує канцлеру Німеччини Отто фон  Бісмарку, фундаментальною новацією якого стало положення про запровадження обов’язкового характеру соціального страхування, яка ґрунтувалась на таких фундаментальних принципах: 1) забезпечення засноване лише на праці, а тому обмежене особами, які зуміли завоювати це  право  своєю  працею;  2) обов’язкове забезпечення лише для тих найманих працівників, заробітна плата яких нижча за визначену мінімальну суму, тобто для тих, хто не може користуватися індивідуальним страхуванням; 3)  забезпечення побудовано на методології страхування, що встановлює паритетне співвідношення між внесками найманих працівників та працедавців, а також між виплатами та внесками; 4) забезпеченням управляють самі  працедавці  та  наймані працівники; 5) обов’язковість соціального страхування  [83,  с.  22].  Наведені вище засади не втратили своєї актуальності й на сьогодні, за винятком окремих    з них, що свідчить про їх значущість для соціального страхування працівників у разі нещасного випадку на виробництві.

У юридичній літературі відзначається,  що  історія  зародження  і  розвитку

соціального страхування свідчить про те, що воно органічно пов’язане з капіталістичним способом виробництва і європейською цивілізацією, які привнесли з собою комплекс необхідних передумов: 1) правових традицій англійського та континентального права, в основі якого лежать  принципи рівності всіх перед  законом  і  дотримання  природних  («фундаментальних») прав людини (одним із таких прав є право на життя і  на  матеріальне забезпечення життєдіяльності людей); 2) традицій соціального характеру по самоорганізації громадянського суспільства на принципах солідарності та широкого    розвитку    міського    та    місцевого    самоврядування    в  більшості

європейських країн; 3) економічних передумов, викликаних трансформацією в господарському та соціальному житті суспільства і  обумовлених капіталістичним способом організації виробництва – підвищення рівня економічних ризиків організації виробництва, зростання різноманітних соціальних ризиків втрати заробітної плати найманим персоналом і соціальної незахищеності в умовах міського життя (без підтримки громади і  великої родини) [131, с. 287]. Таким чином, ідея соціального страхування, в тому числі і від нещасного випадку на виробництві дістала своє формування та розвиток у країнах Заходу і була запроваджена у вітчизняну практику як позитивний зарубіжний досвід, який набув широкого поширення та на сьогодні немає альтернатив.

Щодо вітчизняної системи відповідного виду соціального страхування, вона бере свій початок з кінця ХІХ століття, коли з’являються перші наукові роботи, присвячені аналізу та теоретичному обґрунтуванню запровадження соціального страхування. У юридичній літературі висловлюються різі позиції щодо періодизації історичного розвитку законодавства про соціальне забезпечення працівників у разі нещасного випадку на виробництві.

Так, Т.Ю. Возгріна виділяє такі етапи становлення системи соціального страхування від нещасного випадку на виробництві: 1) зародження правового регулювання соціального забезпечення (період до 1917 року); 2) становлення законодавства щодо соціального забезпечення в радянський період; 3) розвиток національного законодавства в період незалежності України [21, с. 174]. Схожу позицію висловлює і Н.В. Шаманська [158].  Слід  відзначити,  що  такий  підхід до розуміння відповідної періодизації є занадто спрощеним, адже і у межах радянського права, і у часи незалежної України, нормативно-правове регулювання відповідного кола суспільних відносин суттєво відрізнялося, що дозволяє говорити про наявність декількох етапів (підетапів).

На переконання О.В. Соловйова, у генезі правового підходу до забезпечення працівників, які постраждали на виробництві від нещасного випадку, можна виділити ряд етапів: 1) відшкодування шкоди за нормами

цивільного права; 2) період спеціальної відповідальності роботодавця за шкоду, заподіяну працівнику нещасним випадком на виробництві; 3) введення обов’язкового соціального страхування від нещасних  випадків  на  виробництві та професійних захворювань [129, с. 89]. Позитивним  аспектом  даної класифікації є те, що в її основі лежить сутнісний критерій – у чому пролягала правова природа соціального  страхування  працівників  у  разі  нещасного випадку на виробництві, що дозволяє  з’ясувати  основні  закономірності генезису досліджуваної правової категорії. Однак істотним недоліком є те, що автором не здійснюється прив’язка до хронологічних періодів, які власне і виражають соціально-економічні та політичні зміни у суспільстві, що і впливають на формування відповідного правового інституту.

О.О. Гаврилова вважає, що на основі аналізу історичних аспектів формування і розвитку обов'язкового соціального страхування від нещасного випадку на виробництві пропонує виділити такі історичні етапи: 1) кінець ХIХ

– початок ХХ ст. (до 1917 р.) – прийняття перших страхових законів щодо захисту від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (наявність страхових організацій); 2) початок ХХ – кінець  ХХ  ст.  (1917–1990 рр.) – зміна соціального страхування на  соціальне  забезпечення; 3)  кінець  ХХ ст. (1991–1998 рр.) перехід до страхових інститутів, одним із яких є інститут загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; 4)  кінець  ХХ  початок ХХІ ст. (1998–2001 рр.) – запровадження державного соціального  страхування  від    нещасних    випадків    на    виробництві    та    професійного  захворювання;

1. ХХІ ст. – період удосконалення наявної системи соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання [23, с. 9-10]. Така позиція виглядає найбільш обґрунтованою серед тих, які на сьогодні запропоновані у науковій юридичній літературі, тим не менш, і вона містить недоліки. Зокрема, аналіз історичних джерел свідчить, що формування відповідної нормативної бази у період панування радянського права було неоднорідним, а тому у відповідному періоді можна виділити кілька етапів.

На основі вивчення історичних джерел вважаємо, що генезис загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві характеризується такими етапами свого розвитку:

1. Дореволюційний – зародження правового регулювання відносин страхування від нещасного випадку на виробництві на території українських земель у складі Російської імперії та інших держав (кінець ХІХ століття – 1917 рік);
   1. забезпечення відшкодування шкоди від нещасного випадку на виробництві на деліктних засадах (кінець ХІХ століття – 1912 рік);
   2. створення механізму відшкодування шкоди від нещасного випадку на виробництві на основі соціального страхування (1912 – 1917 роки);
2. Радянський – формування правового інституту соціального страхування від нещасного  випадку на виробництві у часи  перебування  українських земель  у складі СРСР (1917-1991 роки):
   1. закріплення правових основ соціального захисту працівників від нещасного випадку на виробництві (1917 рік – кінець 50-х років ХХ століття);
   2. розбудова системи соціального захисту працівників від нещасного випадку на виробництві (початок 1960-х років – 1991 рік);
3. Новітній – функціонування  правового  інституту  соціального страхування від нещасного випадку на виробництві  в  незалежній  Україні  (з 1991 року):
   1. розвиток соціального страхування від нещасного випадку на виробництві в умовах переходу до засад ринкової економіки (1991-2014 роки);
   2. удосконалення соціального захисту працівників від нещасного

випадку на виробництві (з 2014 року).

1. Дореволюційний – зародження правового регулювання відносин страхування від нещасного випадку на виробництві на території українських земель у складі Російській імперії (кінець ХІХ століття – 1917 рік):
   1. забезпечення відшкодування шкоди від нещасного випадку на виробництві на деліктних засадах (кінець ХІХ століття – 1912 рік).