Забезпечення             ефективного             функціонування            системи загальнообов’язкового державного соціального страхування потребує правильного розуміння та застосування його основних функцій. Виконання будь-якої стадії даного процесу потребує визначення заздалегідь очікуваного результату, мотивування та контролю. Саме таку роль і відіграють функції, за допомогою яких розкривається сутність будь-якого правового явища.

З’ясування функцій загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві дозволяє встановити місце даного різновиду соціального страхування в системі соціально-економічних та політичних суспільних відносин, оскільки визначення функцій загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві надає можливість даному інституту повноцінно функціонувати, а відповідним правовідносинам набувати змісту.

Функції будь-якого правового інституту зазнають змін та ускладнень  по мірі його  еволюції,  тому  питання  аналізу  теоретичних  підходів  до дослідження функцій загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві не втрачає  своєї актуальності. Будь-яке  розширення  даного  інституту  матиме  свій безпосередній вплив на його функції.  Низький рівень уваги до зазначеного питання зі сторони дослідників, а отже його теоретична нерозробленість, та відсутність відповідного законодавчого закріплення в нормах Закону України

«Про  загальнообов'язкове  державне  соціальне  страхування»   [106], зумовлюють необхідність належного наукового аналізу даного питання.

Проблематика функцій загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві у цілому перебуває поза увагою вітчизняних науковців. Серед дослідників даного питання варто передусім виділити вклад О. В. Москаленко. Також відзначимо, що в  тій  чи іншій мірі даної тематики у своїх дослідженнях торкались В. О. Безугла, М. І. Боднарук, В.А. Борисова, О. О. Гаврилова, Д. М. Загірняк, О. Д. Заруба, Д. М. Кравцов, С. О. Кропельницька, О.В.  Огаренко, С.С. Осадець, С. М.  Прилипко,   Б. І. Сташків, Л. П. Шаповал та  інші.  Тобто, у цілому не можна стверджувати, що дане питання взагалі не розглядалось у роботах вітчизняних вчених, проте воно все ж залишається відкритим для здійснення наукових досліджень у подальшому.

Поняття «функція» у загальнотеоретичному розумінні не є виключно правовим. Вперше даний термін увійшов до наукового обігу як математичний внаслідок досліджень відомого  німецького  філософа  Г.  В.  Лейбніца.  Згодом, Е. Кассірер розробив принципово новий функціональний підхід, згідно якого функції досліджувались не як логіко-математична категорія, а як частина взаємовідносин між об’єктами, залежності яких дозволяли здійснювати той чи інший перехід у сукупності об’єктів [48,  с.  124].  Проте,  зазначене перетворююче розуміння сутності функцій у подальшому не отримало достатньої підтримки серед науковців.  Розвиток  даного  інституту  у правничому аспекті пов’язується із його розумінням як певної сукупності напрямків розкриття сутності правових явищ. Тож, на  перших  етапах виникнення то розвитку досліджуваного поняття, існуючі  підходи  мали незначну схожість із сучасним розумінням функцій як правових чи філософсько-правових явищ.

Термін  «функція  права»  вперше  було  використано  в XIX столітті у праці

німецького дослідника римського права Р. Ієрінга «Дух римського права на різних ступенях його розвитку», який стверджував, що функція права є його реалізацією [42, с. 41–49]. Звичайно, у подальшому дана  дефініція  зазнала значної  трансформації,  проте  головна  ідея  функцій  була  закріплена належним

чином – функції є формою виявлення певного правового  явища.  Згодом питання визначення функцій  права отримало свій вияв у  вигляді  появи галузевих та  інших  концептуальних  підходів,  оскільки  розуміння  його сутності еволюціонувало, а досягнення одноманітності поглядів було ускладненим відсутністю законодавчого відображення даного компоненту.

Звертаючись до енциклопедичних джерел, на сьогодні поняття

«функція» розглядається у двох значеннях: 1)  як явище, яке перебуває у залежності від іншого явища, виступає формою його виявлення і змінюється відповідно до його змін; 2) як робота, обов’язок, коло діяльності тощо [ 126, c. 653]. Відштовхуючись від сутності загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку  на  виробництві  більш доцільним є аналіз  функції даної категорії як явища, адже друге розуміння передусім пов’язується із людською діяльністю, аніж  із  регулюванням суспільних відносин.

Щодо галузевого бачення, філософсько-правова наука розглядає термін

«функція» як діяльність у межах певної системи, до якої вона належить [50, с. 190]. Тобто, функціями, відштовхуючись від такого бачення, є виконання чи здійснення певних дій у  рамках  відповідних  суспільних  відносин.  В  той  же час Філософський словник за редакцією І. Т. Фролова розглядає функцію як зовнішній прояв будь-якого об’єкта у межах системи відносин [151, с. 401]. Об’єктом будь-яких відносин є те, з приводу чого вони виникають. Тож з філософської точки зору, функцією є окреслення  причини  виникнення суспільних відносин. Основний аргумент на користь  такого  розуміння  зводиться до того, що у функціях отримує свій вияв  активна  роль,  вплив  об’єкту відносин на їх зміст. Проте, висвітлення  сутності  функцій  правових явищ потребує більшої конкретизації, зокрема в  частині  визначення  мети такого впливу, та напрямків її розкриття.

Звертаючись до позицій науковців  –  представників  класичної  теорії права, деякі автори аналізують поняття «функція» зі сторони впливу права на розвиток суспільних відносин. Наприклад, Ю.Г. Ткаченко роз’яснює функції

права як конкретну роль права з організації суспільних відносин [146, с. 34]. В даній дефініції належним чином розкривається мета впливу та роль права у такому процесі, що є позитивною стороною такої позиції. Також зрозумілим є призначення права та вектори його впливу.

Схожим чином мислять  й  інші  радянські теоретики. В.  В.  Лазарєв та М. С. Кельман фактично одностайно роз’яснюють функції  як  реалізацію соціального призначення права [68, с. 130; 49,  с.  156].  Тобто,  основний аргумент такої позиції полягає у тому, що функції права визначаються в залежності від сфери суспільних відносин та призначення права у них.

Юридична енциклопедична література визначає поняття «функцій» як напрями чи види впливу права на суспільні відносини, за допомогою яких виражається роль та призначення права в суспільстві і державі, його соціальна цінність і найважливіші риси [160, c. 604].  Вважаємо  таке  формулювання  одним із найвдаліших серед встановлених на сьогодні у правовій доктрині. У ньому присутні усі  найголовніші риси функцій, виділені  нами  у  процесі аналізу: 1) відображено активну роль функцій права; 2) виражено роль права у суспільному житті загалом, та  при  регулюванні  конкретних  суспільних відносин. Проте, серед  недоліків  все  ж  відзначимо  невстановлення  мети такого впливу та його напрямів.

Отже, підсумуємо, що у цілому  на  сьогодні  у  правовій  доктрині  склались два підходи до визначення поняття функцій: 1)  філософсько-  правовий, в основі якого перебуває соціальне призначення права; 2) загальноправовий – зведений до  розуміння  функцій  як напрямів впливу права на суспільні відносини. Відмітимо, що жоден із підходів неможливо визнати єдиним правильним, адже кожен із них описує досліджувану категорію під  цілком конкретним та доцільним ракурсом. Проте, у контексті дослідження функцій загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві доцільнішим є все ж загальноправовий  підхід, адже він встановлює розуміння даної категорії з точки зору конкретних суспільних відносин.