Активність та інтенсивність інвестиційних процесів напряму пов’язані і залежать від дієвості державних інституцій та від реальної економічної ситуації, яка існує та зберігається у державі протягом певного періоду, відображаючи тим самим перспективи розвитку будь-якої галузі, області, регіону тощо. Інвестиції – це реальна можливість впровадження та стимулювання розвитку підприємницької діяльності, активізації малого і середнього бізнесу, а це – в свою чергу створює умови для економічного зростання держави та підвищення соціального рівня життя населення. За рівнем інвестицій в сферу національного господарства складають безліч інвестиційних рейтингів різні агенції, які дають можливість інвестору  оцінити ступінь інвестиційного ризику як підприємства так і держави загалом. Безумовно, що саме рівень внутрішнього та зовнішнього інвестування є індикатором життя населення та цілеспрямованого розвитку держави за умови раціонального і ефективного використання інвестиційних ресурсів. Постійний пошук вирішення власних проблем розвитку економіки саме зовнішніми фінансовими інвестиційними ресурсами, забуваючи при цьому про необхідність пошуку підвищення своєї ефективності, ефективності діяльності своїх підприємств та організацій, які формують внутрішній вагомий ресурс, є нехтування ним та безцільним витрачанням часу державними інституціями. Отже, визначення ролі та місця внутрішнього інвестора повинно стати основним завданням для державних інституцій в економічній політиці держави і у даному дисертаційному дослідженні. Саме недооцінена роль внутрішнього інвестора, на думку автора, спонукає глибше подивитися та проаналізувати дану категорію, визначити його потенціал та з’ясувати, чи може внутрішній інвестор стати однією з ключових фігур в інвестиційному процесі і вивести економіку нашої держави на вищий рівень

економічного розвитку та дозволити ефективно і стабільно працювати економічним, фінансовим, управлінським, інвестиційним механізмам в середині держави.

Становище України є надзвичайно складним, реальність війни постає надзвичайно гостро, що на перший погляд може відлякувати потенційних зовнішніх інвесторів вкладати капітал у бізнес України, але це не відноситься до категорії внутрішнього інвестора. На це вказує аналіз, який був проведений у другому розділі. На початку 2014р. був спад показника «Капітальні інвестиції у рекреаційну сферу», але це – закономірні речі в умовах, коли економіка починає перелаштовуватися на нарощування військового потенціалу держави. Для зовнішніх інвесторів основним стримувальним аргументом є високий інвестиційний ризик втрати власних ресурсів. З чим не погоджується внутрішній інвестор. Аналіз, який було проведено у другому розділі щодо капітальних інвестицій у РС показав, що з початком військових дій на сході України у 2014р. інвестиції в РС різко впали, особливо це відобразилося на показниках капітальних інвестицій у «Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок», а от даний показник у категорії «Тимчасове розміщування і організація харчування» поступово знижувався протягом 2015-2016 років (див. табл. 2.3). Загалом, починаючи з 2017р. спостерігається зростання усіх показників порівняно з попереднім роком, що свідчить про загальне економічне зростання, яке впливає на покращення інвестиційного клімату у сфері рекреації. Однак, дані темпи є недостатніми у порівнянні з іншими розвиненими країнами, що дає можливість говорити про недостатнє зростання і низьку ефективність управління. Відтак, є підстави вважати, що причиною невикористання такого потужного ресурсу як внутрішній інвестор є відсутність сприятливих умов або несприятливі умови для ведення підприємницької діяльності, а сприятливі умови ведення підприємницької діяльності – це основний фактор, який спонукає інвесторів розміщувати власний капітал, оскільки очікування його примноження є важливим мотиваційним фактором. Такими умовами, на думку автора, є правила, норми, засади, за допомогою яких регулюється діяльність будь-яких суб’єктів інвестиційної діяльності. Встановлення правил та їх регулювання і дотримання – основне завдання державних органів влади. Отож, за створення привабливих умов діяльності

інвесторів та учасників інвестиційного процесу повністю відповідають державні та місцеві органи влади. Абсолютно беззаперечним є факт, що ефективне державне управління є важливою передумовою зростання рівня інвестицій. Саме державне управління призначене і являє собою вид державної діяльності, в межах якої реалізується державна влада. (Нижник, Машков, 1988, с. 55). Нижник і Машков вважають, що це повністю відповідає системі поділу влади, оскільки кожна гілка єдиної державної влади реалізує повноваження через діяльність відповідних суб'єктів (1988). Не є виключенням і рекреаційна сфера, зокрема роль і необхідність розвитку якої було проаналізовано в розділах один і два.

Розглядаючи рекреацію як економічну категорію (див. розділ 1.3), автор  виявив, що дана категорія визначена лише у Положенні «Про рекреаційну діяльність у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України», що підтверджено відповідним Наказом «Про затвердження положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України» (Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, 2009). Паралельно проведений аналіз нормативно-правових актів, які регулюють туристичну діяльність і суміжні галузі, дозволив на базі вищезазначеного Положення запропонувати розробити Закон «Про рекреацію», який би регламентував рекреаційну діяльність і надав їй статусу галузі. Вагомим аргументом для цього є те, що туризм є складовою РС, про що зазначено опосередковано вищезгаданим Положенням, в якому рекреація – це відновлення за межами постійного місця проживання у визначених згідно із законодавством місцях природно-заповідних територій та об'єктів розумових, духовних і фізичних сил людини, що здійснюється шляхом загальнооздоровчого, культурно-пізнавального відпочинку, туризму, оздоровлення, любительського та спортивного рибальства, полювання тощо (Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, 2009). Що ж до туризму як економічної категорії, подане визначення є значно вужчим, згідно з Законом «Про туризм» (див. Розділ 1.3). Отож, виходячи з цього автор пропонує узгодити дані терміни законодавчо, оскільки функціонування туризму та рекреації відокремлено послаблює позиціювання даних сфер як на