Теоретико-методологічні підходи до організації наукового знання про паблік рилейшнз

Специфіка паблік рилейшнз як об’єкта дослідження полягає, перш за все, в недостатній розробленості у вітчизняній соціально-гуманітарній літературі даного феномену, у недостатній визначеності змісту поняття PR (зв’язки з громадськістю), зумовлює пошук парадигми дослідження, якій би була притаманна інноваційність, здатність поєднувати різноманітні методологічні підходи та наявність чіткої кінцевої перспективи. Ми свідомо спираємося на категорію “підхід”, оскільки вона розглядається як одне з методологічних понять поряд з такими категоріями як “метод”, “програма”, “алгоритм” (Г. Герасимова; І. Кужелева-Саган; Є. Мирський; В. Різун; В. Стьопін). Всі вони є способами опису процедур наукової діяльності, що призводять до отримання наукового знання. Підхід – це методологічне утворення, яке може об’єднувати в собі сукупність методів, а крім методів включає в себе теоретичні тези, поняття, принципи, які складають ядро підходу. Це положення особливо значимо для нас, так як хоча б у загальних рисах, в першому наближенні описує характеристики підходу, який включає в себе дві частини: 1) концептуальну теоретичну частину; 2) технологічну частину, як спосіб, модель її реалізації. Підхід – менш директивне методологічне утворення, він може припускати альтернативи вирішення проблеми у вигляді інших підходів, адже він свідомо припускає (чи має) альтернативи. Тобто, використовуючи в дослідженні дисциплінарний та інші підходи для вивчення феномену паблік рилейшнз, ми цілком допускаємо альтернативні варіанти вирішення цієї проблеми.

До кола ефективних підходів при вирішення поставлених в дослідженні задач ми відносимо дисциплінарну організацію наукового знання про феномен PR.

Науковою дисципліною ми називаємо одну із базових форм організації сучасної науки, яка об’єднує на предметно-змістовній підставі наукове знання певної галузі, а також професійне співтовариство, що приймає участь у виробництві, обробці і трансляції цього знання, механізми розвитку і відтворення цієї галузі і як науки, і як практичної діяльності. Наукова дисципліна використовується нами в роботі як максимальна аналітична одиниця організації наукового знання про феномен паблік рилейшнз. PR як галузь науки, що вивчає сутність, закономірності, процеси, форми та структури зв’язків з громадськістю, ми схильні вважати автономною науковою дисципліною соціальнокомунікаційного циклу.

Наукова дисципліна розуміється вченими наступним чином: як “специфічний рівень організації наукового знання та наукової діяльності” (Б. Кедров, Б. Юдін); як одиниця організації науки (Б. Кедров); як унікальна форма організації наукової професії, як система підготовки спеціалістів у всіх сферах професійної діяльності (Є. Мирський); як одна з важливих структурних одиниць науки (О. Огурцов); як форма організації пізнавальної діяльності (Б. Юдін); як наскрізна форма організації, що стабілізує наукову діяльність і надає цієї діяльності системний характер (Є. Мирський, Б. Юдін); як сфера розробки і поширення нових ідей (Є. Мирський, Т. Муравська, Дж. Клейн); наукова дисципліна є, перш за все, формою розвитку наукового знання (О. Огурцов); за дисциплінарним принципом будується організація знання (Є. Мирський, С.Блюм). “Наукова дисципліна це не просто обсяг, блок знань про ту чи іншу сферу дійсності... <...> Дисципліна – це ще й форма спільної діяльності наукових робітників: як форма проведення досліджень, так і форма упорядкування, організації вже отриманих знань, форма співпраці та комунікації вчених, підготовки наукових кадрів”[1] [214, с. 78]. На рівні наукової дисципліни найбільш виразно можуть бути виявлені найрізноманітніші аспекти наукової діяльності: і пізнавальні, оскільки дисциплінарний принцип фіксує організацію вже наявних у науці знань, і соціальні, оскільки за дисциплінарним принципом в основному будуються засоби наукової комунікації – відбираються рукописи для наукових журналів, проводяться наукові конференції та симпозіуми, готуються наукові кадри і т.п. “Саме за приналежністю до тієї чи іншої дисциплін, як правило, ідентифікує себе вчений і його колеги, оцінку з боку яких він вважає найбільш значимою; разом з тим і все наукове співтовариство в цілому розчленовується за дисциплінарними ознаками. Крім того, за посередництвом наукової дисципліни задається предметна і методологічна єдність при дослідженні певного фрагменту або аспекту реальності. Водночас взаємозв’язок між наукою і суспільством здійснюється саме на дисциплінарному рівні” [567, с .72]. Дисциплінарна форма організації науки на сучасному етапі є досить ефективною і практично не має альтернатив. Це особливо наочно проявляється в тому, що наукова дисципліна є інваріантною щодо оточуючих політичних, економічних та соціокультурних чинників, які детермінують її розвиток. За дисциплінарним принципом сьогодні будується організація знання в системі фахової підготовки у всіх сферах професійної діяльності, в тому числі і соціальних комунікаціях, до яких належать і паблік рилейшнз. При цьому не менш важливим представляється аналіз практичного рівню взаємин між ідеологією PR як наукової дисципліни і досліджуваної нею реальністю, а наукове уявлення про “реальність” повинно бути приведене в зв’язок з існуючим дисциплінарним знанням. Ці процеси вимагають тих чи інших змін системи знання – її нарощування, уточнення, а іноді і досить істотною структурної перебудови. У будь-якому випадку її організація піддається спеціальному дослідженню. Таким чином, узагальнюючи представлені висловлювання, можна стверджувати, що PR як наукову дисципліну слід розуміти як: одиницю організації науки; рівень організації наукового знання; рівень організації наукової діяльності; форму організації наукової професії; форму організації пізнавальної діяльності; форму розвитку наукового знання; сферу розробки нових ідей; сферу поширення нових ідей.

Дисципліна і наука – поняття не тотожні, хоча в сучасному наукознавстві вони часто не розрізняються. Що первинне – наука чи дисципліна – ось питання, яке не можна залишати без відповіді. Є підстави вважати, що зріле теоретичне знання існує, як правило, в особливій дисциплінарній організаційній формі, що забезпечує його акумуляцію, трансляцію і модифікацію. Теоретичність та дисциплінарність виступають як дві сторони однієї медалі, як характеристики розвиненого мислення, з одного боку, і діяльності в контексті спілкування, з іншого. Якщо мислення – продукт діяльності і спілкування, то справедливим буде і зворотне твердження – дисципліна також породжує теорію. Звідси первинність дисциплінарної організації знання по відношенню до знання теоретичного, і в цьому сенсі – до наукового дослідження.

Одне з центральних місць в теорії соціальних комунікацій займає методологічний аспект організації дисциплінарного знання про PR, його актуалізація, перетворення в набір інструментів для проведення нового дослідження. Це необхідно для того, щоб сформулювати невирішені проблеми зазначеної галузі як “питання” щодо досліджуваної реальності, тобто з’ясувати, як теоретичні труднощі переведені на мову дій дослідників і тих засобів (спостереження, експерименту, моделей, аналізу), якими володіє дана дисципліна. Метою методологічної роботи при цьому є уточнення уявлень про будову дисциплінарного знання про PR і місце даної наукової дисципліни в системі наук, особливо у зв’язку з інтенсивними процесами диференціації та інтеграції сучасної науки.

Наукова дисципліна – це самостійна галузь певної науки [628]. PR як наукова дисципліна – це самостійна галузь науки про соціальні комунікації. М. Петров виділяє наступні сім складових наукової дисципліни:

1. Дисциплінарна спільність – живе покоління дійсних і потенційних творців-суб’єктів.

2. Масив наочних результатів-вкладів, накопичений діяльністю попереднього і живого покоління членів дисциплінарної спільності.

3. Механізм соціалізації – визнання вкладів, майбутніх результатів і введення їх в масив наявних результатів (публікація).

4. Механізм підготовки дисциплінарних кадрів для відтворення дисциплінарної спільності методом прилучення нових поколінь до масиву наявних результатів і до правил дисциплінарної діяльності (наприклад, університет).

5. Дисциплінарна діяльність, яка забезпечує накопичення результатів і відтворення дисципліни в зміні поколінь. Діяльність реалізує себе в чотирьох основних ролях – дослідника, історика, теоретика і практика.

6. Правила дисциплінарної діяльності визначаються кожною з цих ролей, серед яких провідною є роль теоретика, що задає парадигму.

7. Функцію інтеграції масиву накопичених результатів у цілісність виконує мережа цитування, що забезпечує магістральну лінію спадкоємності.

Предмет дисципліни – поле пошуку нових результатів, певна діюча дисциплінарна парадигма з канонічного опису форми можливого продукту [373, с. 68].

Перша ідея концепції дисциплінарного підходу полягає в тому, що за його допомогою  є можливість виділити в науці про PR окремі частини або елементи, її складові. Коли виділяється предмет науки, його специфіка і відмінність від предмета інших наук, стає очевидною необхідність вивчення дисциплінарної структури знання. Ускладненню внутрішньої структури знання сприяє процес спеціалізації.

Використання терміна дисципліна свідчить про рівень “наукової зрілості” структурного елементу, що характеризується у дослідженні, в той час як термін “галузь” вказує на його походження, ґенезу, первісну приналежність до “материнської” галузі знання. Називаючи структурний елемент науки галуззю, підкреслюють якусь самостійність, автономність, яку набуває цей елемент, що не пориває зв’язок з “материнською” галуззю знання. Уточнюючи предмет свого дослідження, PR як галузь залишається в просторі предметної галузі “материнської” науки (науки про соціальні комунікації); виробляючи свої терміни і поняття, користується і соціальнокомунікаційними категоріями; розвиваючи в ході досліджень власний арсенал методів і дослідницьких процедур, застосовує і методи дослідження соціальних комунікацій; отримані результати досліджень публікуються не тільки в галузевих журналах і збірниках, а й у загальних наукових виданнях.

Дисциплінарний підхід орієнтований на вивчення специфіки конкретних явищ і процесів, тож дослідження феномену PR починається з розпізнавання цього явища у всіх проявах його багатогранності і своєрідності, тобто з визначення його феноменологічних характеристик. Процес пізнання феномену PR передбачає правильно вибудовану методологію, внутрішню логіку і відповідність певним принципам. Основним з таких принципів на сьогоднішній день можна вважати принципи феноменологічної онтології, які були розроблені Е. Гуссерлем [142] і К. Ясперсом [574] на початку ХХ століття, і в основі якої лежить поняття “феномена”. В науці поняття “феномен” означає явище, що може стати предметом можливого досвіду, дане нам в часі або просторі і в якому виявляються відносини, які обумовлюються певними категоріями. Сам феномен PR також може розглядатися як категорія, яка відображає його зовнішні властивості, процеси, зв’язки, що піддаються пізнанню безпосередньо в формах живого споглядання, і характеризує сутність явища, розкриваючи та передаючи унікальні його властивості. Саме тому PR в даному дослідженні розглядається як явище, котре піддається спостереженню і, водночас, феномен, який досліджуємо.