Вплив принципів законності і обґрунтованості нотаріальних актів на забезпечення доказів

Автором не випадково взято для аналізу два принципи нотаріальної діяльності, зокрема, законність і обґрунтованість, оскільки саме подібні вимоги ставляться до судових рішень, згідно ст. 213 ЦПК. Якщо розглядати принцип законності як центральний елемент нотаріальної діяльності і порівнювати його з обґрунтованістю, то можна було б визнати, що законність має домінувати та поглинати принцип обґрунтованості нотаріальних актів. Варто відмітити, що дотримання вимог закону – це прямий і безсумнівний обов’язок нотаріусів, зокрема, про це йдеться й в п. 14 ст. 92 Конституції України. Принципам нотаріального процесу в Україні була присвячена дисертаційна робота Н.Горбань [37], тому обмежимо обсяг власного дослідження таких принципів нотаріального процесу як законність та обгрунтованість нотаріальних актів у контексті дослідження питань, які пов’язані із забезпеченням доказів.

Авторське бачення на реалізацію зазначених вище принципів у нотаріальному процесі, зокрема, й забезпечені доказів  зумовлене  власним досвідом.  Щодо принципу законності,  то у ст. 68 Основного Закону держави задекларовано: «Кожен зобов’язаний неухильно додержуватись Конституції України та Законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей». Це стосується і нотаріусів, які ще до початку своєї діяльності, приносячи присягу, зобов’язуються виконувати свої обов’язки чесно і сумлінно, згідно із законом. Правовою основою діяльності нотаріату відповідно до ст. 2 Закону України «Про нотаріат» (далі – Закон) є Конституція України, власне Закон та інші законодавчі акти України. А Закон у ст. 7 конкретизує, що нотаріус керується законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, – законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Зокрема, окрім згаданого Закону, нотаріуси мають дотримуватися Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі – Інструкція), затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. (нині  ̶ Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України:О.Б), низки інших нормативно-правових актів галузевого законодавства (цивільного, цивільного процесуального...» [91]. Автор з цього приводу не має заперечень, але розцінює дане положення як загальне правило, в якому можуть мати місце винятки.

Автор вважає, що сучасному праву можуть бути властиві деякі правові ситуації, які не можуть бути безпосередньо врегульовані нормами законодавства в силу таких обставин:

• по-перше, коли йдеться про вихід нотаріуса за межі, встановлені законом, що обумовлюється вимогою клієнта – аналогія закону або праву [168];
• по-друге, коли норма права (закону) є некоректною  і пряме застосування такої норми призводитиме до спірності посвідченого нотаріального акту або визнання його недійсним.

До наведеного переліку можна було б включити й запровадження нових норм законодавства, коли їх зміст неоднозначний або практика застосування на стільки складна, що нотаріус не здатен їх застосувати до певних правовідносин. Але дане положення, на нашу думку, є похідним від перших двох видів, оскільки в такій ситуації нотаріусу потрібно керуватися принципами нотаріального процесу і застосовувати аналогію закону або праву.

Визнаючи останнє положення реальним, ми можемо говорити про одночасне застосування принципів законності та обґрунтованості, оскільки нотаріус, якого «виштовхують» перераховані вище обставини за межі, встановлені в законодавстві, повинен бути здатен обґрунтувати, що він до цього був змушений певними обставинами, які чітко не передбачені законодавством. Автор вважає, що «вихід» нотаріуса за межі законодавства може обумовлюватися як заявою заінтересованої особи, так і недосконалістю законодавства, що проявляється в неоднозначному тлумаченні законодавства тощо.

 При цьому, істотна відмінність процесуальної процедури діяльності суддів та нотаріусів полягає в тому, що в ч. 3 ст. 8 ЦПК для суддів встановлена можливість звернення до Конституційного Суду України, хоча й через Верховний Суд України, а для нотаріусів ні. Але ж і у діяльності нотаріусів може виникнути сумнів щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України. Так, суди і нотаріуси реалізують норми матеріального і процесуального права у своїй діяльності, вони так само є висококваліфікованими юристами, тому здатні виявити недосконалість законодавства. Отже, для нотаріусів також має бути передбачений порядок звернення до Конституційного Суду України. Як свідчить практика діяльності Конституційного Суду України, зокрема, ухвали: про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням приватних нотаріусів Харківського міського нотаріального округу щодо офіційного тлумачення положень статей 8, 9, 10 розділу I, статей 11, 12 розділу III, статей 13, 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" [157]; про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням приватних нотаріусів Савіної Л.П., Курганської В.П. щодо офіційного тлумачення деяких положень Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" [156]; про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням приватного нотаріуса Сидоренка А.В. щодо офіційного тлумачення положень абзацу третього пункту 1, абзацу другого пункту 4 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" [158], відмова суду обґрунтовується невідповідністю конституційного звернення вимогам, передбаченим Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України" (пункт 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України"). Формально, приватні нотаріуси не вправі звертатися до Конституційного Суду України з поданням, оскільки уповноважені особи на таке звернення перелічені у статтях 40-41 Закону України «Про Конституційний Суд України» [59].

Але складність звернення нотаріусів до Конституційного Суду України обумовлюється й тим, що приватні нотаріуси не належать до будь-яких державних установ, які мають право на пред’явлення подання до Конституційного Суду України. Відповідно до ст. 42 Закону України «Про Конституційний Суд України» нотаріуси не можуть розцінюватися як людина і громадянин в силу виконуваних ними професійних завдань, а також як юридична особа, оскільки такий статус їм не наданий Законом.

Тому, в силу певного статусу, приватні нотаріуси, на відміну від державних нотаріусів, не мають повноважень на звернення до Конституційного Суду України, крім потенційної можливості заінтересувати у вирішенні власних проблем перелічених у статтях 40-41 Закону України «Про Конституційний Суд України» осіб, які уповноважені на звернення до зазначеного суду.

Автор вважає такий стан неправильним, оскільки державні нотаріуси, які входять до складу державної нотаріальної контори здатні через державну нотаріальну контору, яка згідно ч. 3 ст.17 Закону України «Про нотаріат» є юридичною особою, або через Міністерство юстиції України, до складу якого входять державні нотаріальні контори, звернутися до Конституційного Суду України. 

Автор вважає, що приватні нотаріуси не повинні розраховувати на підтримку їх діяльності з боку Міністерства юстиції України через те, що їх інтереси можуть бути прямо протилежними при неправильній регламентації відносин Мін’юстом, а в силу виконуваних нотаріусами повноважень по безпосередній охороні і захисту прав та інтересів громадян і юридичних осіб вони мають наділятися правом на звернення до Конституційного Суду України і це положення необхідно відтворити в ст. 42 Закону України «Про Конституційний Суд України», оскільки в їх діяльності може бути виявлено недосконалість норм законодавства, що негативно впливає на права осіб, які до них звертаються за правовою допомогою, та, безпосередньо, приватних нотаріусів.

Про суперечність положень деяких підзаконних актів правам та інтересам осіб, прийнятих Мін’юстом свідчать конституційні звернення громадян, а саме: ухвали Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням Хижняка Миколи Петровича щодо тлумачення відповідності рішень суду вимогам ст.16 Закону України "Про власність", ст. 23 Кодексів законів про шлюб та сім'ю, ст.112 Цивільного кодексу України, п.52 Інструкції про вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами України, п/п. "д" та "е" п.16 і п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" [161], про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина Крюкова Леоніда Петровича щодо офіційного тлумачення положень статті 124 Конституції України, статей 113, 115, 119, 227 Цивільного кодексу Української РСР, статті 152 Житлового кодексу Української РСР, статті 45 Закону України "Про нотаріат", пунктів 13, 57, 58, 59, 60 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР [159], а також про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянки Осташко Валентини Юріївни щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 47 Конституції України, частини першої статті 590 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку", частини першої статті 88 Закону України "Про нотаріат" [160], оскільки всі вони пов’язані з діяльністю нотаріусів. Хоча Конституційний Суд України зазначив, що: «суб'єкт права на конституційне звернення просить дати офіційне тлумачення положень пунктів 13, 57, 58, 59, 60 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР. Згідно зі статтями 147, 150 Конституції України, статтею 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" вирішення цього питання до повноважень Конституційного Суду України не належить», все ж таки їх відповідність закону не встановлена. Але ж всі редакції Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, а тепер і Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України розроблялися і приймалися Мінюстом, тому його позиція очевидна.

У зв’язку з цим, переважна більшість нотаріальних проваджень має підпорядковуватися вимогам законодавства, коли нотаріуси повинні суворо дотримуватися встановлених вимог, а частина нотаріальних дій має вчинятися нотаріусами з урахуванням вимог законодавства або права. Отже в цих випадках законність і обґрунтованість їх дій неочевидна.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37937.html