Дослідження проблеми формування економічної культури в історичному контексті

Одним із основних завдань суспільства є виховання особистості, для якої ідеалом є єдність особистих та національно-державних інтересів. У Конституції України (cт.23) зазначається: «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушує права і свободи інших людей та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості».

Кононенко П.П. у своїй праці «Концепційні основи програми національно-державницького виховання» зазначає: «…виховання дитини (громадянина) має бути діяльним, чітко спрямованим на мету, суголосним у теорії і практиці, орієнтованим на самопізнання й пізнання світу, на його перетворення й самотворення у світлі найвищих гуманістичних та національно-державницьких ідеалів, на розвиток історичної пам’яті, почуттів і понять совісті і честі, особистої гідності й національної гордості за свій народ, за приналежність до його держави, мови, культури, традицій і діянь українських світочів-державотворців, освітян, учених, хліборобів, полководців, винахідників, письменників, художників, композиторів, архітекторів, діячів театру і кіно, творців Конституції, філософсько-гуманістичних концепцій, теорій, космологічних та землезнавчих гіпотез і відкриттів, великих аналітиків минулого і сучасного та пророків майбутнього» [148, с. 9].

Через культурні традиції, спадкоємність поколінь, майстрів здійснюється зв'язок часів, що оберігає суспільства і цивілізації від катастрофи «здичавіння». Виховання, освіта, формування культури поколінь – завдання і обов'язок загальноосвітньої школи. Але сьогодні проблеми культури, культурної технології, культурного забезпечення соціального розвитку, ставши першорядними у вирішенні багатьох завдань, залишаються поки що маловивченими на рівні прикладного знання, тоді як виховання і освіта – важлива частина культури, а сама культура – їх головна передумова. Суперечності і деформації, їх взаємодії ще й до тепер зумовлюють складність виходу сфери культури з-під дії «залишкового» принципу соціальної політики. Саме тому освіта і сьогодні несе в собі сліди дефіциту культури, який можна ліквідовувати тільки в умовах послідовного і цілеспрямованого розвитку оновленої культури в цілому, адже, як писав Каневский Е.М., «…без культури в суспільстві немає… моральності. Без елементарної моральності не діють соціальні закони, економічні закони, не виконуються вказівки і не може існувати сучасна наука…» [178, с. 132]. Система виховання загальноосвітньої школи – своєрідний зліпок суспільних відносин. Їх взаємозв’язок і взаємозалежність – показник культурної єдності і протиріч різних сторін суспільного життя. Однак шкільна підсистема освіти є водночас відкритою, що володіє потенціалом, здатним сформувати новий тип соціально-адаптованої особистості, якщо подолає схильність до частих реформ і стане на шлях конструктивних перетворень.

На сучасному етапі розвитку суспільства пріоритетним підходом до проектування цілей та функцій освіти став культурологічний, який орієнтує систему освіти та виховання на рівноправний діалог з особистістю, яка здатна і прагне до всебічного саморозвитку. Особистісна   культура   формується   у   різних видах   діяльності;   повнота   розвитку  і самовизначення  особистості зумовлені діапазоном і змістом її діяльності;  якість виховання залежить від якості діяльності та спілкування. При організації виховного процесу, діяльності і самодіяльності учнів (їх  самовиховання, самоорганізації, самоврядування та ін.) необхідно виходити з аналізу виховних ситуацій  і  визначень  пріоритетних проблемних напрямів виховної роботи (тобто йти від реальності, а не тільки від ідеалу). Процеси  гуманізації виховання й освіти та завдання з формування цілісної культури особистості тісно пов’язані.

Формування культури особистості в системі освіти опосередковується всією соціокультурною ситуацією в суспільстві, що динамічно змінюється; вона може сприяти або, навпаки, перешкоджати формуванню соціально-адаптованої особистості.  Сьогодні школа, створюючи культурний потенціал особистості, покликана визначати спосіб її життєдіяльності і соціального буття, суб'єктивний зміст її продуктивної діяльності. Залежність рівня сформованості і особливостей культури особистості можуть мінятися у часі, в конкретних видах і сферах соціального життя. На кожному етапі соціального розвитку культивування всіх властивостей суспільної людини, у тому числі й формування її культури, є передумовою продуктивного функціонування суспільства. Успіх перебудови соціально-економічної системи залежить перш за все від людини і її культурного потенціалу, від ступеня сформованості соціально значущих, творчих якостей особистості, від їх практичної реалізації у всіх сферах управління, виробництва, науки, мистецтва.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/451650.html