Економічна культура учнів основної і старшої школи як предмет педагогічних досліджень

Суспільство потребує отримання гарантованого державою певного мінімуму систематизованих економічних знань учнями ЗОШ, які б забезпечили формування нової економічної культури громадян. Головна мета сучасної школи полягає в тому, щоб створити таку систему навчання, яка б забезпечувала освітні потреби кожного учня відповідно до його нахилів, інтересів та можливостей. Для досягнення цієї мети необхідно кардинально змінити парадигму навчання і виховання. На ефективність перетворювальних процесів у першу чергу впливає культурологічний чинник. Саме культуроємкість освіти і виховання найбільше впливає на ступінь сформованості особистості.

Західні вчені Р. Піндайк та Д. Рубенфельд [238], Д. Сопер та        У. Уолстер [293], Дж. Харвей [323], Г. Хардінг та П. Уолтон [324], та інші розробили теорію пріоритету соціально-економічної ролі людини в історичному розвитку суспільства, в якій усебічно висвітлюється особистісний аспект економічної культури. Згідно їх теорії, різні культурні типи суб'єктів визначаються виконуваними ними соціально-економічними ролями – комплексами норм, закріплених за визначеними функціональними позиціями суспільства. Рольові норми проявляються у вимогах, що ставляться до індивідів, які займають функціональні позиції в сфері суспільного розподілу праці, зайнятості, ієрархії управління тощо. Ці вимоги фіксуються в культурі, а саме в законодавчих, політичних, освітніх, громадських нормах, а також у нормах моралі. Вони передаються від одного покоління до іншого і регулюють поведінку людей, що потрапляють на ці рольові позиції.

У 1999 році американський економіст Дж. Харвей писав: «Економіка – це перш за все суспільна наука, яка визначається культурою і поведінкою людини у складному соціально-культурному оточенні» [323, с. 19]. Дійсно, у критичні періоди суспільних перетворень завжди поставали питання про пошук прийнятих взірців життєвлаштування — історичних або сучасних, реальних або ідеальних – для запозичення або наслідування. Як правило, такі взірці знаходились без особливих труднощів, інколи їх бувало навіть забагато. Але коли люди починають перебудовувати своє життя, беручи за приклад чужий, нехай і досить привабливий для них взірець, неминуче виникають проблеми, зокрема проблеми сприйняття нового і його адаптації, сумісності «старої» і «нової» ціннісних шкал, духовної плати за очікуваний успіх запланованих змін.

У свідомості значної кількості українців вкорінився скептицизм щодо цілкови­тої бездоганності низки звичних універсалій і водночас основоположних елементів сформованого буття: нав'язаної економіки (яка повинна бути «економною»), соці­альної організації («хто раніше жив, той і зараз живе»). Наш народ розпрощався з вирощеним у Росії і принесеним в Україну соціалізмом і, недовго думаючи, зми­рився з необхідністю йти невторованою соціальною дорогою в напрямку магістраль­них маршрутів західної цивілізації [248].

Економічні перетворення прищеплюють певній частині залучених до нових відно­син людей нові стереотипи економічної поведінки, формуючи нові оцінки, змушу­ючи засвоювати нові мотиваційні цінності. Але коли і за яких умов така «частина» стане «критичною масою»? Доки нова культура повністю не «про­росте», не завоює соціальний простір, не набуде нормативних та інституціональних характеристик, не стане справжнім духовним (неформальним) імперативом людсь­кої поведінки, жодні технологічні чи організаційні зміни не впишуться органічно в суспільну реальність. Тому «ринок, демократія і право» як лозунг сучасних змін може залишатися для України безглуздим або перекрученим за змістом, якщо для нього немає підкріплення в тому опорному духов­ному субстраті, який досить багатозначно й туманно для пересічного українця іме­нується в літературі словами «ментальність», «менталітет» і який інтерпретується як людський вимір історичних макромас, або ж як людська ак­тивність, об'єктивована в культурних пам 'ятках [321]. Тож не даремно сьогодні на перший план соціоекономічного життя українців виступає культурологічний чинник. Саме сформована нова культура громадянина України має забезпечити повноцінну життєдіяльність у сучасних умовах господарювання.

З’ясуємо, що включає в себе феномен «культури», який має надзвичайний вплив на формування особистості.

У сучасній українській енциклопедії культура трактується як «специфічний спосіб організації людської життєдіяльності, що представлений у продуктах матеріальної та духовної праці, у системі соціальних норм та установ, у духовних цінностях, у сукупності ставлень людей до природи, між собою та до себе особисто» [304, с.268].

Зміст культури трактується по-різному, адже вона включає різні види людської діяльності, тому у вивчення культури включені різні науки, а кожній з них властива своєрідна «аберація гносеологічного зору» – зведення до розгляду певної частини, сторони, аспекту цілого. Так етнограф і соціолог, психолог і технолог, мистецтвознавець і педагог дивляться на культуру різними очима і бачать у ній різне.

Визначень поняття культури сьогодні налічується більше 400. Поширеним є діяльнісний підхід до визначення походження і сутності терміну «культура», який в своєму генезисі належить європейській традиції (зокрема німецькій класиці і марксизмі), що дозволила міцно пов'язати «культуру» з особистістю [92].

За твердженням А. Фурмана культура утверджує цінність і самоцінність людської індивідуальності. «Науковий аналіз досліджуваного феномена як атрибутивної характеристики культури виправданий їх взаємодоповненням: менталітет – результат культурного розвитку нації, етносу, групи чи особистості на терені сучасної цивілізації і водночас глибоке джерело розвитку культури як системи історично розвиненої над біологічними програмами життєактивності, що диференціюються на чотири складові залежно від того, який соціальний досвід вони зберігають, транслюють (від покоління до покоління) та генерують, забезпечуючи відтворення та зміни соціального життя в усіх його основних проявах» [321, с. 24]. На основі своїх досліджень А. Фурман побудував «Методологічний квадрат» основних складових-носіїв культури – програми поведінки, діяльності, спілкування і вчинення. Його наукову достовірність підтверджують сучасні дослідження з філософії та вчинковий підхід у сучасній психології.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/451650.html