Формування дослідницької компетентності майбутніх викладачів як психолого-педагогічна проблема

Сучасна технологічна революція спричинила суттєві зміни у соціальному і природному середовищі, у тому числі і в змісті та структурі виробничих процесів. Справедливо, на нашу думку, Н. Побірченко стверджує, що саме за таких умов виникла потреба у новій концепції освіти, що відображала б ці зміни і була зорієнтована на відтворення якостей особистості, що стали викликами ХХI століття: „… мобільність, динамізм, конструктивність, професійна, соціальна, особистісно-побутова та ін. компетентності” [140, с. 34].

В умовах інформатизації, глобалізації освіти, інтеграції науки, освіти і виробництва підвищуються вимоги до підготовки фахівців у вищих навчальних закладах. Ці вимоги детермінують модернізаційні зміни у вищій освіті, які зумовлені низкою об’єктивних і суб’єктивних чинників розвитку світу загалом і України зокрема. До об’єктивних чинників учені справедливо відносять такі: перехід людства від писемної до інформаційної технології освіти і спілкування; глобалізацію національної економіки й політики, зміну суспільного ладу в Україні; вихід суспільних і природничих наук на рівень тісної взаємодії у всесвітньому масштабі; реальне перетворення освіти й науки на найважливіший чинник суспільного виробництва й соціального прогресу тощо [122, с. 5].

Саме в системі вищої освіти, на відміну від ланок дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної, формування науково-дослідницької компетентності посідає чільне місце і є змістом теоретичної й практичної підготовки. Своєї вершини формування дослідницької компетентності досягає в умовах магістратури – найвищого освітньо-кваліфікаційного рівня в системі професійної освіти в Україні, для здобуття якого магістранти – майбутні викладачі здійснюють науково-дослідну діяльність у чистому вигляді, кінцевим продуктом якої є магістерська робота.

Формування дослідницької компетентності майбутніх викладачів в умовах магістратури є, передусім, психолого-педагогічною проблемою, яка поступово розвивалася в межах становлення вищої освіти України, Європи і світу. Це явище наднаціональне, оскільки наука й освіта не можуть обмежуватися державно-територіальними рамками, а тому розвиваються в єдиному інформаційному просторі.

Отже, розпочинаючи наше дослідження, передусім, на нашу думку, треба дослідити стан розробленості проблеми формування дослідницької компетентності майбутніх викладачів у психолого-педагогічній науковій літературі, оскільки саме вона відбиває генезу розвитку заявленої проблеми.

Для досягнення цієї мети доцільно розбити весь масив наукової інформації на умовні блоки, у межах яких і стане можливим з’ясувати, що на сьогодні вже накопичено з проблеми формування дослідницької компетентності майбутніх викладачів у психолого-педагогічній теорії й практиці, і що треба робити далі в цьому напрямі для розвитку сучасної освіти, науки й виробництва та забезпечення суспільного прогресу.

Оскільки питання формування дослідницької компетентності у вищих навчальних закладах має свою історичну генезу, першим завданням аналізу проблеми вбачаємо в дослідженні історико-педагогічних джерел щодо формування дослідницької компетентності у вищих навчальних закладах. Другий блок наукової інформації буде присвячено розкриттю сутності компетентнісного підходу у вищій освіті, який є основою формування дослідницької компетентності майбутніх викладачів вищих навчальних закладів. Третій блок аналізу літератури відбиватиме стан розкриття проблеми формування професійних компетентностей у педагогічній діяльності вищого навчального закладу, що надасть нам можливість виявити, що вже досліджено в цьому напрямі, а що треба досліджувати в межах предмета заявленої теми – формування дослідницької компетентності майбутніх викладачів вищих навчальних закладів.

Загалом матеріал цього підрозділу стане джерельною основою для подальшого розкриття базових понять та процедур дослідження.

Розпочинаючи аналіз наукової психолого-педагогічної літератури в межах першого блоку, стисло зупинимося на історико-педагогічних аспектах підготовки викладачів для вищих навчальних закладах України, хронологічні межі якої будуть охоплювати період з ХVII століття до сучасності. У зв’язку з цим аналізу будуть підлягати не тільки наукові праці, а й нормативно-програмні та статистичні документи.

Дослідники проблем становлення вищої освіти в Україні [9; 18; 61; 113] указують, що розбудова вітчизняної вищої школи відбувалася в період з другої половини ХVII століття до початку XX століття та здійснювалася аналогічно до розвитку російської системи освіти. При цьому основними державними документами, що регламентували педагогічну діяльність викладачів, були „Статути університетів Російської імперії” (1755 р.; 1804 р.; 1835 р.; 1863 р.; 1884 р.) [184].

Наведемо кілька положень із зазначених документів, що стосуються правил педагогічної діяльності викладачів університетів того часу. Так, у статуті Московського університету (1755 р.) знаходимо такі вимоги до професорів: „... кожен професор повинен принаймні дві години на день, включаючи неділю і в табелі зазначені дні, а також суботу, в університетському приміщенні, не вимагаючи за це від слухачів особливої плати, про свою науку лекції давати; крім того дозволяється йому за помірну плату навчати приватно кого він бажає, тільки щоб від того в публічних лекціях ніяких зупинок і перешкод не було” [32, с. 40].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40292.html