Поняття джерело права

Загальновідомо, що категоріальний апарат складає основу будь-якої науки. Саме специфічна система категорій слугує каркасом кожної науки, багато в чому визначаючи її особливості, що відрізняє її від інших наук. Цілком логічно, що кожна з юридичних наук, яка досліджує ту чи іншу галузь або підгалузь права, оперує певним набором категорій. При цьому деяка частина категорій властива тільки даній науці, частина категорій, що використовуються цією юридичною наукою, належить до числа загальноправових категорій, а частина може бути запозичена з інших юридичних і навіть інших (тобто неюридичних) наук. Водночас, як слушно зазначає А.С. Автамонов, «…усі категорії, які в ходять до арсеналу конкретної юридичної науки, утворюють певну систему. Будучи елементами отакої системи, ці категорії, незалежно від того, чи виникли вони у надрах даної науки або були запозичені з інших наук, набувають специфіку, пов’язану зі сутністю тієї науки, в системі якої вони в даний момент використовуються, оскільки вони знаходяться у певних внутрішньо системних відносинах» [53, с.5] (тут і далі – переклад авт.). Отже, велике значення мають теоретичні дослідження категорій як у межах теоретичного правознавства, так і у межах кожної галузі. Власне кажучи, теоретико-галузевих розробок категорій у вітчизняному конституційному праві небагато. Тут доцільно вказати на дослідження В.Ф. Погорілко і В.Л. Федоренка [223], а також В.М. Шаповала [ 287].

Джерела конституційного права є однією з основних категорій цієї галузі права. Тому, вирішуючи питання, безпосередньо пов’язані з розробкою даної категорії, як нам уявляється необхідно виходити з результатів досліджень  теорії держави і права, які виробляють методологічні підходи до вивчення даної категорії. Дисертантка виходить з того, що трактування поняття «джерело конституційного права» сформувалося історично під впливом постулатів загальної теорії права і юридичної практики застосування цього терміну. На погляд вітчизняних дослідників, вплив відповідних наукових здобутків загальної теорії права, з одного боку, сприяв формуванню методології конституційного права при дослідженні проблем джерел права, а з іншого, - переніс у науку конституційного права існуючий у теоретичному правознавстві характер досліджень цих проблем [223].

Вкажемо і на те, що вивчення категорії будь-якої галузі права, включаючи, в першу чергу, основоположну галузь вітчизняної правової системи, має не тільки сугубо теоретичне значення, але й велику практичну важливість. Як зазначав Леонардо да Вінчі (знаний представник Епохи італійського Відродження, який відстоював вирішальне значення досвіду в пізнанні природи), «той, хто захоплюється практикою без науки – немов керманич, який ступає на корабель без керма або компасу; він ніколи не впевнений, куди пливе. Завжди практика повинна бути зведена на дуже розвиненій теорії» [71,с.11]. Справедливо вважається, що недостатні або неадекватні знання про правові категорії у досить широкого кола учасників нормотворчого процесу створює ситуацію, несприятливу для нормального розвитку права вже на стадії формування правових норм. Недостатні або неадекватні знання про правові категорії (не говорячи вже про відсутність таких знань) ускладнює право пізнання і, природно, правозастосування [53,с.6].  На жаль, доводиться констатувати, що юридична практика застосування категорій «джерело права», «джерело конституційного права» в усі часи характеризувалася суперечністю та інтуїтивністю. Можна сказати, що ці поняття в цілому залишилися не витребуваними практикою, що підтверджується, зокрема, відсутністю нормативного визначення цих категорій у чинному вітчизняному законодавстві. Більше того, як зазначається в одному із сучасних вітчизняних підручників, ні в національних теоріях із конституційного права, ні в загальній теорії права немає чіткої та однозначної відповіді на запитання: що необхідно розуміти під джерелом права взагалі і, відповідно, під джерелом конституційного права, зокрема [224, с.311-312].

Практично всіма дослідниками проблеми визнається, що трактування поняття «джерело права» вперше був уведений в науковий обіг понад дві тисячі років тому відомим давньоримським істориком Тітом Лівієм, який у своїй праці «Римській історії від заснування міста» назвав Закони ХІІ таблиць джерелами всього публічного і приватного права, оскільки вони стали витоками тогочасного діючого права для давньоримських правознавців [299,с.369]. Тут слід погодитись із уточненням, який вніс один із найвідоміших сучасних італійських юристів-фахівців з римського права Дж. Франчозі. Цей автор пише, що для давнішньої епохи інформація про стан права має своїм походженням, крім юридичних джерел, і посилання на неспеціальні джерела, починаючи з найдавніших римських авторів (Лівію Андроник, Невій, Катон) до істориків, ерудитів історичної епохи (Верон, Флакк, Геллій та ін.). Ці джерела також мають значення не тільки для публічного права, але часто і для права приватного [97,с.16].

Уже згадуваний нами російський дореволюційний автор Г.Ф. Шершеневич висловив думку про непридатність терміну «джерело права», «з погляду своєї багатозначущості». Він замінює його терміном «форма права» і розумів під ним «різні форми права, що відрізняються способом вироблення змісту норм», відмічаючи, що вибір форм залежить цілком від державної влади. Такий підхід до джерел права спирається на розгляд їх як правил співжиття, які підтримуються державною владою [299,с.5]. Вітчизняні правознавці В.Ф. Погорілко і В.Л. Федоренко виводили таке трактування Тітом Лівієм «джерела права» з етимології слова «джерело» (під яким В.І. Даль розумів «будь-який початок чи підставу, корінь і причину, вихідне положення».) [224,с.313].

Зазначимо, що виникнення питання про поняття джерела права не є для вітчизняних і зарубіжних авторів справою недалекого минулого. Як наукова проблема джерела права починають досліджуватися вченими-правознавцями вже наприкінці ХІХ ст. Надзвичайно тонко і глибоко вловив сутність проблеми І.В. Михайловський, який на початку ХХ ст. писав, що термін «джерело права» «до цього часу ще розуміється неоднаково, і з приводу цього відбуваються спори». І додавав, «між тим, спори ґрунтується на непорозумінні: немає нічого простішого, ніж усунути ці непорозуміння і погодитися стосовно загального розуміння терміна, яким так часто користується наука» [189,с.237]. На думку автора, майже всі вчені однаково розуміють «джерела права» як «фактори, що творять право», а відмінності починаються тільки при вирішенні питання, що повинно вважатися правоутворюючими факторами». При цьому, продовжував І.В. Михайловський, «одні говорять, що це – об’єктивні умови даного середовища, інші, що це вищий етичний закон, треті, - що це психологічні переживання особи, четверті, що це форми (звичай, закон тощо), в яких втілюється вищим зовнішнім авторитетом відомий зміст» [189,с.237]. Отже, цей автор практично дійшов висновку, що ця юридична категорія наповнюється відповідним змістом з погляду належності дослідника до тієї чи іншої юридичної школи.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/236490.html