Сучасний стан вивчення функцій бібліотеки та її взаємозв’язків з іншими документно-комунікаційними інститутами

Бібліотека є однією з базових інформаційних структур кожної держави, її суспільна місія посилюється з розвитком людства. Сучасній бібліотеці, інтегрованій у своєму багатофункціональному прояві в інформаційне суспільство, головними продуктами якого є інформація та знання, притаманні основні тенденції його розвитку. У «Декларації принципів інформаційного суспільства» на Саміті ООН було проголошено визначення, згідно з яким «це таке суспільство, в якому кожен міг би створювати інформацію і знання, мати до них доступ, користуватися і обмінюватися ними, з метою надання можливості окремим особам, громадам і народам повним чином реалізувати свій потенціал, сприяти стійкому всебічному розвитку і підвищувати якість свого життя» [46, с. 39]. Визнання цього підкреслює значення інформації і знань, сучасну потребу в них. Нами вже зазначалося, що «у глобальному інформаційному суспільстві, як і на рівні окремих країн, на даний час, більшим чи меншим чином виявляється розроблення інноваційних технологій і виробництво на їх основі матеріальних благ, необхідних споживачеві. Розвиток сучасного суспільства підпорядковано закономірному розширенню інформаційного простору за рахунок інтелектуальної праці. Інформаційний простір, що формується, є основою соціально-економічного, політичного, культурного розвитку кожної окремої держави і чинником її безпеки» [46, с. 11]. І це надає змоги стверджувати, що сучасний інформаційний простір потребує суттєвої модернізації та інноватизації СДК.

Наукові засади розвитку інформаційного суспільства у різні хронологічні періоди розробляли та досліджували Д. Белл, В. І. Вернадський, П. Друкер, О. В. Картунов, О. О. Маруховський, Ф. Махлуп та ін. [13; 65; 100; 127; 157; 163]. Сучасні дослідники характерними рисами та ознаками інформаційного суспільства визначають такі:

• формування єдиного інформаційно-комунікаційного простору країни, як частини світового інформаційного простору, повноправна участь України в процесах інформаційної і економічної інтеграції регіонів, країн і народів;
• становлення і в подальшому домінування у різних сферах перспективних інформаційних технологій, засобів обчислювальної техніки і телекомунікації;
• створення і розвиток ринку інформації і знань як факторів виробництва на додаток до ринків природних ресурсів, праці і капіталу, перехід інформаційних ресурсів суспільства у реальні ресурси соціально-економічного розвитку, фактичне задоволення потреб суспільства в інформаційних продуктах і послугах;
• зростання ролі інформаційно-комунікаційної інфраструктури в системі суспільного виробництва;
• підвищення рівня освіти, науково-технічного та культурного розвитку за рахунок розширення можливостей систем інформаційного обміну на міжнародному, національному та регіональному рівнях і, відповідно, підвищення ролі кваліфікації, професіоналізму та здібностей до творчості як найважливіших характеристик послуг праці;
• створення ефективної системи забезпечення прав громадян і соціальних інститутів на вільне одержання, поширення і використання інформації як найважливішої умови демократичного розвитку [138].

Виникнення концепції «інформаційного суспільства» пов’язують з австрійсько-американським дослідником Ф. Махлупом, який в 1962 році у роботі «Виробництво і розподіл знань у Сполучених Штатах» [163] ввів поняття «індустрії знань», до якої включив наступні сектори інформаційної діяльності: освіта, наукові дослідження та розробки, ЗМІ, інформаційні технології та інформаційні послуги. Подібний підхід має прихильників. Але сучасні дослідники знаходять зв’язок витоків концепцій інформаційного суспільства з працями англійського вченого XVII ст. Ф. Бекона, а також видатного науковця першої половини ХХ ст. В. І. Вернадського.

Наприклад, український політолог О. В. Картунов доводить, що справжнім «батьком-засновником» ідей щодо інформаційного суспільства та суспільства знань, можна вважати Ф. Бекона (1561–1626 рр.) [127, с. 48]. Інший вітчизняний дослідник О. О. Маруховський підкреслює, що одним з перших, хто у ХХ ст. звернувся до ідей Ф. Бекона, був видатний український науковець В. І. Вернадський (1863–1945 рр.) [157, с. 154]. Основні положення зазначеної концепції, на думку вченого, розкидані на сторінках численних праць В. І. Вернадського, але найбільше їх зосереджено у праці «Наукова думка як планетне явище», написаної ще у 20–30-х роках ХХ ст. [65]. Далі треба відмітити доробок Д. Белла та його книгу «Настання постіндустріального суспільства» [13], в якій була розвинута концепція «постіндустріального суспільства» та підкреслювалась важливість інформації та знань в новій, постіндустріальній економіці. Пізніше, він замість терміну «постіндустріальне суспільство» використовує термін «інформаційне суспільство». Саме введення терміну «інформаційне суспільство» приписують Ю. Хаяші [3, с. 227]. У 80–ті роки термін набуває популярності серед широкого кола фахівців на тлі значного прогресу у виробництві комп'ютерних засобів і в будівництві телекомунікаційних мереж. Далі поняття інформаційне суспільство поступово переходить з теоретичної сфери у практичну, пов’язану із процесами управління інформаційними комунікаціями на державному та міждержавному рівнях.

Ініціатором побудови інформаційного суспільства стала Японія. Першими про планування Національної інформаційної інфраструктури повідомили світ США у 1992 році. Європейський союз в грудні 1993 року відповів на виклик США дорученням Ради Європи групі провідних фахівців підготувати звіт з питань інформаційного суспільства з розробкою конкретних рекомендацій щодо необхідних дій. У 1994 році Європейською комісією було розроблено свій план дій [289]. Питання розбудови глобального інформаційного суспільства обговорювались на конференції міністрів країн великої сімки 1995 року, організованій Європейською комісією у Брюсселі. У 2000 році на саміті країн Великої вісімки була прийнята «Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства» [294]. У 2002 році Генеральна асамблея ООН приймає резолюцію про схвалення ініціативи International Telecommunication Union щодо проведення двоетапного Всесвітнього саміту з питань Інформаційного суспільства. У 2003 і 2005 роках відбуваються Женевський та Туніський етапи цього саміту.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/84803.html