Критерії, показники та рівні соціальної адаптованості старших дошкільників і молодших школярів

Для того, щоб простежити залежність процесу і результату соціальної дезадаптації дітей від реалізації соціально-виховними інститутами принципу наступності у її профілактиці, необхідно визначити і обґрунтувати критерії, показники та рівні адаптованості / дезадаптованості старшого дошкільника і молодшого школяра.

Аналіз соціально-педагогічної та психологічної літератури свідчить про те, що більшість вчених пов’язують критерії та показники адаптованості старших дошкільників і молодших школярів зі сферами їх життєдіяльності, провідним видом діяльності, станом здоров’я дітей та готовністю дошкільників до навчання у школі (В.В. Давидов [68], Т.В. Дуткевич [78], В.І. Логвинова [75], К.С Максименко [62], С.Д. Максименко [62], О.О. Максимова [149], П.Г. Саморукова [75] та ін.).

За результатами проведеного анкетування педагогів (вихователів старших груп ДНЗ, вчителів 1-2 класів початкової школи, соціальних педагогів) та батьків дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку визначено основні сфери життєдіяльності дитини вказаного вікового періоду розвитку, у яких проявляється її дезадаптованість (див додаток А). Зокрема, більшість респондентів вважає, що ознаки дезадаптованості найчастіше проявляються у поведінці дитини (38,42% педагогів та 4,35% батьків), в інтелектуальній сфері (24,29% та 5,44% відповідно), рідше – в емоційній (7,91% педагогів та 15,65% батьків) та мотиваційній сферах (17,51% та 19,05% відповідно). Переважна кількість респондентів (54,63%) вказує на комплексність проявів дезадаптованості дитини (63,84% педагогів та 43,54% батьків).

Проаналізувавши і співставивши параметри соціальної адаптованості старшого дошкільника та молодшого школяра, подані у різноманітних педагогічних і психологічних наукових джерелах (Л.І. Божович [44], В.В. Давидов [68], Т.В. Дуткевич [78], О.Л. Кононко [32], В.І. Логвинова [75], К.С Максименко [62], С.Д. Максименко [62], Д.Ф. Ніколенко [74], П.Г. Саморукова [75], Т.Т. Чала [82] та ін.), а також врахувавши результати проведеного анкетування, нами узагальнено основні критерії, за якими можна вважати старшого дошкільника фізично, психологічно і соціально готовим до навчання:

• фізичне (соматичне) і нервово-психічне здоров’я (відсутність хронічних соматичних захворювань, ознак дитячої нервозності, хворобливості);
• сформованість психологічних і психофізіологічних передумов навчальної діяльності (допитливість, інтелектуальні уміння – слухати, сприймати і логічно обробляти інформацію: аналізувати, порівнювати, установлювати причинно-наслідкові зв’язки й закономірності, класифікувати предмети та явища); належний рівень розвитку довільної уваги; достатній рівень розвитку дрібної моторики руки; сформованість просторової орієнтації тощо);
• відповідний віку рівень розвитку мовлення (словниковий запас, активне спілкування з ровесниками та з дорослими, уміння висловлювати свою думку);
• наявність мотивації до шкільного навчання (бажання йти до школи, інтерес до навчальних занять);
• достатній рівень самостійності (вміння виконувати завдання після вербальної інструкції дорослого, використовуючи мінімум сторонньої допомоги);
• сформованість культури поведінки (вміння поводитися в колективі, взаємодіяти з ровесниками та з дорослими).

Аналізуючи наукову психолого-педагогічну літературу (параграф 1.1. першого розділу), вивчаючи найновіші соціально-педагогічні, психологічні дослідження проблеми соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів (праці К.Ю. Борисової [47], Л.В. Дзюбко [70], О.Л. Кононко [32], Ф.Р. Мавлеткулової [143], Г.І. Назаренко [158], О.В. Резухіної [202], Н.О. Ричкової [206], О.Ю. Чурюмової [245] та інші), узагальнюючи результати бесід з практиками (вчителями-класоводами початкової школи та вихователями старших груп ДНЗ), нами визначено основні складові соціальної адаптації 6-7-річної дитини  у процесі набуття нею дошкільної та початкової освіти. Це, по-перше, фізичний стан дитини (стан її здоров’я, морфогенетичні показники тощо); по-друге, – рівень її пізнавального розвитку (уваги, мислення, пам’яті, мовлення, сприймання, емоційно-вольової сфери та мотивації до навчальної діяльності) і, по-третє, соціальна готовність дитини до шкільного навчання, до оволодіння новими соціальними навичками, пов’язаними з соціальною роллю учня.

Вказані складові соціальної адаптації дитини лягли в основу виділення критеріїв адаптованості дитини старшого дошкільного та молодшого шкільного віку: соціально-поведінкового, емоційно-вольового, когнітивного та анатомо-фізіологічного.

Детальніше охарактеризуємо кожен із визначених критеріїв, окресливши показники, що його розкривають, та вказавши методи, за допомогою яких можна діагностувати ту чи іншу якість особистості й співвіднести її з показниками кожного з перелічених критеріїв. Це дало нам змогу визначити рівень адаптованості / дезадаптованості  дітей у процесі експериментальної роботи.

Показники адаптованості дитини за соціально-поведінковим критерієм оцінювалися нами через визначення соціального статусу дитини у групі, її адаптованості, рівня комунікативного розвитку, що виявляється у відносинах (спілкуванні і діяльності) з ровесниками та дорослими (вихователем, класоводом, соціальним педагогом, психологом, батьками). Аналіз поведінки дітей здійснювався на основі спостережень за ними як у формальній (на заняттях), так і у неформальній обстановці (у вільний час між заняттями); також бралися до уваги характеристики вихователів, вчителів-класоводів, які постійно працювали з дітьми.

Оскільки соціальна адаптованість дитини розглядається нами як цілісне утворення, структурні елементи якого тісно пов’язані між собою, то наше дослідження показників когнітивного і емоційно-вольового критеріїв тісно переплітається з вивченням соціально-поведінкового критерію. Такий взаємозв’язок зумовлює використання для оцінки показників соціальної адаптованості дитини за соціально-поведінковим критерієм тестової бесіди для оцінювання психосоціальної зрілості особистості (за А. Керном та Я. Йерасеком) (див. додаток Б.9), яка часто використовувалась іншими дослідниками (С.Л. Коробко [120], К.С. Максименко [3], С.Д. Максименко [3]) для діагностики адаптації першокласників до навчальної діяльності. Крім того, нами використано адаптований варіант «Соціометрії», за допомогою якої ми визначали статус дитини у неформальних внутрішньогупових відносинах ровесників (у групі, в класі). Була побудована соціомартиця, на основі якої на соціограмі відображено графічні результати визначеного нами соціального статусу кожної дитини у групі, що разом із аналізом результатів роботи за тестовою бесідою для оцінювання психосоціальної зрілості особистості дозволяло оцінити показники соціальної адаптованості дитини за соціально-поведінковим критерієм. Результати підтверджувалися або спростовувалися даними спостережень за поведінкою дитини у звичних для неї умовах (природний експеримент), а також результатами бесід з класоводами, вихователями та батьками дітей.

Показники соціальної адаптованості дитини за критерієм емоційно-вольового розвитку діагностувалися шляхом виявлення рівня розвитку саморегуляції, довільності виконання поставлених перед нею завдань, рівня особистісної тривожності, розвитку мотивації до навчальної діяльності тощо. Для діагностики показників соціальної адаптованості дитини за даним критерієм використані методика «Так – ні» (для вивчення рівня саморегуляції особистості як основної складової емоційно-вольової сфери, що бере участь у процесі навчальної діяльності) (див. додаток Б.4); тест «Тривожність» (за Темпл, Дорка, Аменом) для дітей (див. додаток Б.6) та опитувальник «Оцінка рівня тривожності дитини» (за А. Захаровим) для їх батьків (див. додаток Б.7) для системного дослідження тривожності респондентів. Загальний показник тривожності дитини визначався на основі співставлення даних обох методик для більшої надійності отриманих у процесі діагностики результатів. Варто зауважити, що показники адаптованості за емоційно-вольовим та когнітивним критеріями тісно пов’язані між собою, будучи характеристиками пізнавального розвитку дитини. Тому логічним є те, що дані діагностики пізнавального розвитку (наприклад, методики «Графічний диктант» Д. Ельконіна чи тесту «Будиночок») вказували також на рівень розвитку вольових характеристик дитини і навпаки, окремі тести, що використовувалися нами для дослідження тривожності, особливо ті, що будувалися на мовленнєвій активності дитини (тест «Тривожність» Темпл, Дорки, Амена), яскраво демонстрували рівень пізнавального розвитку дитини, адже мовленнєва діяльність є віддзеркаленням мисленнєвої.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/39986.html