Структурно-компонентний підхід до вивчення правової культури особистості

Формування правової культури не є відокремленим процесом від розвитку інших видів культури – політичної, моральної, естетичної, екологічної тощо. Їх поєднує спільне завдання: створення морально-правового клімату в суспільстві, який гарантував би особі реальну свободу поведінки в поєднанні з відповідальністю перед суспільством, забезпечував її права, соціальну захищеність, повагу її гідності, тобто поставив би людину в центр економічних, соціальних, політичних, культурних процесів. Тому можемо стверджувати, що процес формування правової культури є комплексним.

Нині нараховується близько 250 різних наукових позицій з питання визначення правової культури. Її структуру можна розглядати як єдність двох підсистем: субстанційної та функціональної. У першому випадку йдеться про фіксацію правового досвіду суспільства, громадян, в другому – про процес оформлення цього досвіду в практичній правовій діяльності. Зокрема А.Семітко характеризує правову культуру як якісний стан правового життя суспільства [200, с. 67]. З.Чікеєва переконана, що традиційно констатують лише зовнішню форму цього явища, розглядаючи правову культуру тільки як якісний стан життя [245, с. 4], адже внутрішній її зміст передбачений у розвитку самої людини. На думку дослідників, правову культуру можна тлумачити як "сукупність правових знань, переконань, установок особистості, які реалізуються у процесі праці, спілкування, поведінки, а також ставлення до матеріальних та духовних цінностей суспільства" [197, с. 3-10].

Комплексне дослідження правової культури (Г.Болюк, Н.Кейзеров, Є.Лукашева, В.Сальніков) дозволило виділити в ній право як соціально-культурну цінність. Більшість дослідників схиляється до думки, що правова культура – це всі досягнення цивілізації, які знайшли своє відтворення у правовій системі та характеризують рівень розвитку її в цілому.

У своїх дослідженнях В.Камінська, А.Ратінов під правовою культурою пропонують розуміти систему матеріалізованих та ідеальних елементів, які належать до сфери дії права та їхнього відображення у свідомості й поведінці людей [81, с. 42]. До складу правової культури вони відносять наступні культурні комплекси: право як систему норм; правовідносини; правові установи; правосвідомість; правову поведінку [там же, с. 43].

Дослідники (М.Леськова, В.Леськов) справедливо вважають, що правова культура охоплює певний рівень правового мислення й чуттєвого сприйняття правової дійсності; стан процесів правотворчості та реалізації норм права; специфічні способи правової діяльності; ціннісні надбання матеріальних благ, створених людьми [130, с. 13-16]. Це підтверджує у своїх дослідженнях О.Ганзенко, вважаючи, що правова культура – це система правових цінностей, які відповідають рівню досягнутого людством правового прогресу, відображають у правовій формі стан свободи особи й соціальної справедливості [37, с. 15].

Отже, правова культура має яскраво виражений аксіологічний аспект, зумовлений ціннісною культурою членів соціуму, які здійснюють правову діяльність на основі чинних законів.

Не менш уважно науковці (О.Бандура, М.Богуславський, М.Городиський, М.Козюбра, В.Копейчиков, О.Коцюба, Р.Русинов, В.Сальніков, А.Семітко, С.Сливка та ін.) досліджують правову культуру особистості, яка, на їх погляд, включає моральну й духовну сфери у їхній предметно-практичній взаємодії, а також сукупність якостей особистості, які впливають на її правову свідомість і правову поведінку. За М.Городиським, компонентами індивідуальної правової культури особистості є систематизовані знання про право й законодавство своєї країни; соціально-корисна поведінка людини [42, с. 115]. На думку М.Подберезського, В.Безбородого, у структурі правової культури слід виокремити такі блоки, як інтелектуально-інформаційний, морально-вольовий, особистісно-діяльнісний [168, с. 102]. Зазначену структуру Н.Кейзеров доповнює компонентами політичної оцінки права і правової поведінки [86, с. 34]. Отже, науковці дотримуються такої думки щодо поділу правової культури за змістом: правосвідомість як система відображення суб’єктом правової дійсності; правомірна поведінка і правове мислення; результати правомірної поведінки і правового мислення [196, с. 15].

Аналіз названих теоретичних підходів дозволяє нам тлумачити поняття "правова культура особистості" як поліфункціональне особистісне утворення, яке є результатом формування основ правосвідомості та навичок саморегуляції правової поведінки на основі ціннісно-мотиваційного ставлення до суспільних норм життя. Правова культура, маючи синдикативну основу, формує свідомість не лише на інтердикативному рівні, тобто на рівні її функціонування  відповідно до певної системи правових заборон, але й могутньо впливає на юстиціальну свідомість, тобто керується моральними цілеустановками й гарантує сталість особистих поведінкових програм.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/183248.html