Правовиховний потенціал позаурочної діяльності молодших школярів

Процес правового виховання – це організація системи виховної роботи в урочний та позаурочний час, що сприяє формуванню активного та свідомого громадянина, спрямована на прищеплення і розвиток правових почуттів, міцних переконань і потреб поводити себе у суспільстві згідно з правовими нормами. 

Виховна мета реалізується в системі навчально-виховної роботи вчителя, класного керівника, вихователя груп подовженого дня, організаторів виховної роботи, складовою якої є позаурочна виховна діяльність. Позаурочна діяльність характеризується значним спектром можливостей у виборі змісту, форм, методів, прийомів, засобів проведення, оскільки не регламентована програмою, часом і місцем.

Питання організації дозвілля дітей та молоді в позаурочний час хвилює багатьох науковців. Зокрема, така проблематика досліджується у різних напрямах: наукові положення щодо формування виховного середовища навчального закладу (С.Карпенчук, С.Мартиненко, В.Шахов, Н.Щуркова та ін.); дослідження алгоритмів організації дозвілля дітей та молоді в позаурочний час (Б.Брилін, Т.Дем’янюк, Б.Кобзар, Г.Пустовіт, К.Чорна та ін.); наукові положення щодо гуманізації та гуманітаризації позаурочної роботи з молодшими школярами (Н.Бібік, Л.Канішевська, О.Матвієнко, Т.Поніманська, Г.Тарасенко та ін.).

Виховну роботу, що доповнює й поглиблює виховання, яке здійснюється у процесі навчання, у педагогічній літературі називають різними термінами: "позаурочна", "позанавчальна", "позакласна". Науковці зазначають, що позакласна робота у школі організовується і проводиться в позаурочний час органами дитячого самоврядування за активної допомоги й тактовного керівництва з боку педагогічного колективу [56, с. 3]. Зокрема, позанавчальну виховну діяльність Б.Кобзар тлумачить як складову професійно-педагогічної діяльності педагога, яка передбачає цілеспрямованість виховних впливів на школярів з боку вихователя, організовується та реалізується вчителями-вихователями в позаурочний час [91, с. 17]. Б.Кобзар вважає терміни "позаурочна" й "позанавчальна" виховна робота найбільш широкими й синонімічними, оскільки вони включають усі види і форми виховної роботи з учнями поза навчальним процесом. Л.Канішевська переконана, що позаурочна виховна діяльність спрямована на організацію цілеспрямованих занять у позаурочний час з метою уточнення, розширення й поглиблення знань, умінь і навичок учнів, розвитку їхньої самостійності, з урахуванням особистісних інтересів, здібностей і нахилів вихованців, забезпечення якісного та корисного відпочинку [82, с. 122]. На думку Г.Пустовіта, позаурочна виховна робота завдяки діяльності педагогів школи у позаурочний час створює комфортні умови для розвитку творчих здібностей і реалізації духовного потенціалу особистості [179, с. 14].

Ми поділяємо позицію науковців у тому, що позаурочна робота є цілеспрямованою виховною роботою з учнями під керівництвом учителя в позанавчальний час, ефективність якої зумовлена успішністю спільної діяльності шкільних та позашкільних закладів освіти [80, с. 66]. Позаурочна виховна робота є логічним продовженням навчально-виховного процесу школи, забезпечуючи безперервність, послідовність, цілеспрямованість освітнього процесу загалом. Завдяки їй поглиблються та закріплюються знання, які учні отримують в урочний час, доповнюються навчальні плани, заповнюючи прогалини виховного процесу. Позаурочна робота сприяє організації вільного часу учнів, розширенню їхніх інтересів; розвиває потреби в духовному самовдосконаленні, у збагаченні внутрішнього світу, у змістовному дозвіллі. Вона надає значні можливості для вияву індивідуальних здібностей та таланту, самостійності та суспільної активності; сприяє нагромадженню досвіду життя в колективі, який об’єднує трудова, суспільна та ігрова діяльність, в яких учні активно беруть участь саме у позаурочний час.

Основою організації виховання молодших школярів у позаурочний час, на думку М.Трофанова, є створення такої соціально-виховної системи, яка б з урахуванням сучасних суспільно-історичних умов забезпечувала нові підходи й пошуки форм зв’язків і співпраці школи, сім’ї, громадськості в позакласній і позашкільній діяльності учнів; вивчення й осмислення вчителями проблеми впливу суспільного середовища в умовах соціальних змін і ринкових відносин; всебічне і глибоке творче використання здобутків народної педагогіки "як порятунку дітей від бездуховності"; реалізація цілей і завдань етнопедагогіки, козацької педагогіки, лицарського виховання, в яких закладені невичерпні можливості щодо виховання в кожного учня вміння протистояти злу, аморальності, жорстокості [232, с. 45].

Розкриваючи завдання й напрями позаурочних форм роботи, Б.Кобзар [90, с. 99] виділяє важливі вимоги щодо організації позаурочної виховної діяльності молодших школярів, зокрема: плановість, науковість, зв'язок із життям, педагогічна доцільність; тісний зв'язок, органічна єдність з роботою, яку проводять на уроці; максимальна добровільність вибору учнями розвивальних видів діяльності; систематичність і послідовність в організації позанавчальної розвивальної діяльності учнів; доступність для учнів за змістом і формами роботи; продуманий набір корисних справ, визначених і зрозумілих за своїми результатами завдань; опора на сім’ю і громадськість.

На думку дослідників (Б.Кобзаря, М.Поташника, Г.Пустовіта), позаурочна робота з учнями початкових класів повинна становити систему, що передбачає єдність мети, принципів, змісту, форм і методів роботи, включає в себе такий зміст і такі методи, які давали б змогу ставити кожного школяра у позицію, коли він висловлює ставлення до того, що відбувається, активно діє, набуває практичних умінь і соціального досвіду [93, с. 21].

З огляду на це, мету й завдання правового виховання в позаурочній роботі варто формулювати в системі завдань Концепції громадянського виховання: визнання й забезпечення в реальному житті прав людини як гуманістичної цінності та єдиної норми всіх людей; усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, прав людини та її громадянською відповідальністю; утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей як свобода, рівність, справедливість; здатність до спільного життя та співпраці у громадянському суспільстві, готовність взяти на себе відповідальність; здатність розв’язувати конфлікти згідно з демократичними принципами, вироблення негативного ставлення до будь-яких форм насильства тощо [116].

Значну роль в організації позаурочної правовиховної роботи відіграють принципи виховання, які випливають із закономірностей виховання й визначають загальне спрямування виховного процесу, основні вимоги до його змісту, методики та організації. Зокрема до принципів правовиховної роботи можна віднести ті, які традиційно визначають науковці і практики. Це принципи гуманізму виховання; урахування вікових та індивідуальних особливостей школярів; виховання в діяльності і спілкуванні; цілісного підходу до виховання тощо [132, с. 65]. Можна доповнити цей список формулюванням специфічних організаційно-методичних принципів позаурочної виховної діяльності: добровільності, плановості й систематичності, цілісності та різноманітності, ефективності та оптимальності, відповідальності, поєднання національного та загальнолюдського тощо [82, с. 125-127]. Слід врахувати і той факт, що, визначаючи принципи виховання, автори "Основних орієнтирів виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України" справедливо акцентують увагу на наступних: національної спрямованості, культуровідповідності, цілісності, акмеологічності, суб’єкт-суб’єктної взаємодії, адекватності виховання до психологічних умов розвитку особистості, особистісної орієнтації, превентивності, технологізації [155].

Серед принципів виховання, пропонованих у Концепції національного виховання (І.Бех, Т.Буяльська, В.Герасименко, Т.Дем'янюк, А.Капська, С.Кириленко, З.Снісар, П.Щербань та ін.) у контексті завдань нашої роботи ми вирізняємо етнізацію, культуровідповідність; демократизацію; гуманізацію; гармонізацію родинного й суспільного виховання [117].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/183248.html