Норми КК України не відображають всієї специфіки протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним захопленням підприємств. В українському кримінальному законодавстві відсутня єдина норма, яка передбачає відповідальність за злочинні недружні злиття і поглинання (рейдерське захоплення), в зв'язку з чим кваліфікація даного діяння включає в себе як реальну, так і ідеальну сукупність кількох складів злочинів, передбачених КК України. Отже, назріває необхідність комплексного вдосконалення законодавства з метою створення ефективних механізмів протидії так званим рейдерським захопленням

майна. Для досягнення даної мети необхідно комплексне вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають у зв'язку з вирішенням корпоративних спорів, веденням реєстру цінних паперів, процедурами утворення та ліквідації юридичних осіб, а також залученням до відповідальності осіб, які вчинили злочини з метою рейдерського захоплення.

Недостатній розгляд цього та інших питань, пов’язаних із призначенням та застосуванням покарання за вчинення злочину, передбаченого ст. 206-2 КК України, перешкоджає ґрунтовній характеристиці цієї кримінально- правової норми.

Важливість етапу призначення покарання не можна переоцінити. Як слушно зазначає О. О. Дудоров, призначення покарання як різновид (етап) застосування кримінального законодавства і реалізації кримінальної відповідальності потребує належної правової регламентації, щоби злочинці несли за вчинене заслужене покарання, а відповідна діяльність суду була за можливості позбавлена суб’єктивізму і не перетворювалась на свавілля. Призначення незаконних і несправедливих покарань не лише ускладнює або унеможливлює досягнення вказаних у ч. 2 ст. 50 КК України цілей покарання, а й підриває авторитет правосуддя, призводить до скасування або зміни вироків, порушує права та свободи людини [203, с. 67].

Основним змістом покарання є органічно поєднані засади переконання і примушування, кари і виховання, що можуть також містити й елемент погрози застосування кари. Відтак покарання, з одного боку, є мірою державного примусу, що застосовується судом до особи, яка винна у вчиненні злочину, і полягає у спричиненні засудженому певних позбавлень або обмежень його прав і свобод (кари), а з іншого боку, встановлюється державою в інтересах суспільства для досягнення корисного результату. Отже, примус (кара) – це засіб, шляхом якого досягається бажаний результат [205, с. 241].

Поняття покарання міститься у КК України, зокрема ст. 50 КК України визначає, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання класифікують за різними критеріями. Нам імпонує класифікація

В. К. Грищука, котрий виокремлює покарання за змістом обмежень і позбавлень прав і свобод засудженої особи, зокрема як такі, що [146, с. 92 – 93]:

• обмежують або позбавляють засуджену особу особистої волі (обмеження волі; арешт; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі);
• обмежують або позбавляють засуджену особу права власності (штраф; конфіскація майна);
• обмежують трудові та інші права засудженої особи (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу).

За суб’єктом, до якого вони можуть застосовуватись, на :

• загальні покарання - можуть застосовуватись у межах закону до будь- якого суб’єкта (штраф; конфіскація майна; позбавлення волі на певний строк);
• спеціальні покарання - можуть застосовуватись лише до певного кола осіб (позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; довічне позбавлення волі) [146, с. 92].

За можливістю визначення строку покарання на:

• строкові покарання (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк);
• безстрокові покарання (штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; конфіскація майна, довічне позбавлення волі).

За характером впливу на засудженого:

• покарання, що пов’язані з виправно-трудовим впливом на засуджену особу (громадські роботи; виправні роботи; обмеження волі; позбавлення волі на

певний строк; довічне позбавлення волі; службові обмеження для військовослужбовців; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців);

• покарання, що не пов’язані з виправно-трудовим впливом на засуджену особу (штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; конфіскація майна; арешт) [146, с. 93];

За способом призначення:

• основні покарання (громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі);
• додаткові покарання (позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; конфіскація майна);
• покарання, що можуть застосовуватись і як основні, і як додаткові (штраф; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю) [146, с. 92 – 93].

Попри розгляд загальнотеоретичних аспектів призначення покарання загалом, належить дослідити караність за злочин, передбачений ст. 206-2 КК України, проаналізувавши санкцію, передбачену у цій статті, порівняти її зі санкціями статей суміжних злочинів, а також вивчити судову практику призначення покарання за вчинення цього виду злочину.

Слушною відтак постає пропозиція Є. С. Назимка під санкцією статті розуміти елемент статті (елемент частини статті) Особливої частини КК України, в якому визначена міра покарання за вчинення злочину, передбаченого диспозицією статті (диспозицією частини статті) Особливої частини КК України [205, с. 463].

До санкції висувають певні вимоги. Зокрема, вона має відповідати суспільній небезпеці злочинного діяння і поширеності злочинів певного виду, бути узгодженою зі санкціями за вчинення інших близьких за видом і характером злочинів, надавати можливість індивідуалізувати покарання з урахуванням можливих варіантів учинення злочину в реальності. Її конструювання має

базуватися на принципах доцільності, обґрунтованості, законності, рівності громадян перед законом, вини, справедливості, гуманізму, невідворотності кримінальної відповідальності, індивідуалізації покарання та економії заходів кримінально-правового впливу. Безумовно, що в цьому процесі потрібно враховувати й набутий досвід боротьби зі злочинністю, дані судової практики, результати наукових досліджень. Побудова санкцій із урахуванням зазначених положень, а також завдяки дотриманню загальноприйнятих правил юридичної техніки дасть змогу на практиці уникнути ситуацій, коли суди призначають різні покарання за злочини, що за багатьма ознаками схожі як «близнята». І, навпаки, коли за злочини, що не схожі ні за своїм характером, ані за ступенем суспільної небезпеки, призначають майже однакові види і міру покарання [206, с. 94].

Згідно зі санкцією, злочин, передбачений ч. 1 ст. 206-2 КК України, карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років.

Відтак законодавець пропонує альтернативні основні покарання у вигляді виправних робіт, обмеження чи позбавлення волі, а також як обов’язкове додаткове - позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Зазначена санкція вказує на середню тяжкість цього злочину.

Порівнюючи у КК України максимальні покарання, що визначені у санкціях суміжних злочинів, зокрема ч. 1 ст. 190 «Шахрайство» (максимальне покарання у виді обмеження волі на строк до 3 років), ст. 356 «Самоправство» (арешт на строк до трьох місяців), ст. 206 «Протидія господарській діяльності», ст. 205-1

«Підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб-підприємців» (обмеження волі на строк до двох років), простежується, що більш суворим є покарання, передбачене ст. 206-2 КК України, що, своєю чергою, повністю відповідає принципам побудови спеціалізованої статті [142, с. 149].

Щодо встановлення покарання у виді виправних робіт, доречно враховувати певні особливості. Скажімо, відповідно до ст. 57 КК України, покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і