Організаційно-господарські правовідносини як наукова категорія

Дослідження організаційно-господарських правових відносин як і будь-яких суспільних явищ потребує як онтологічного підходу, тобто пізнання безпосередньо вказаних правовідносин у всій їхній різноманітності, так і гносеологічного (теоретико-пізнавального), який включає визначення засобів (принципів, методів, шляхів) вив­чення досліджуваного об’єкту. Конкретні засоби даного дослідження організаційно-господарських правових відносин проявлятимуться на різних його етапах. На початковому етапі важливе значення має розкриття змісту предмету дослідження – змісту поняття вказаних правовідносин, їх загальних та специфічних ознак і рис, уточнення місця цих правовідносин у системі інших подібних явищ. Без цього неможливе уяснення теоретичного значення категорії організаційно-господарських правовідносин та практичної ролі, яку вказані правовідносини відіграють у суспільному житті.

Розв’язання поставленого завдання потребує використання низки філософських методів пізнання, і насамперед загальнонаукових методів сходження від абстрактного до конкретного, від загального через особливе до одиничного. Застосування цих методів вважається цілком прийнятним і єдино корисним, адже категорія організаційно-господарських правових відносин може бути представлена як така, що включає загальне - правові відносини, особливе - господарські правовідносини, і одиничне - організаційно-господарські правовідносини. Розгляд наукової категорії організаційно-господарських правовідносин доцільно проводити розпочинаючи з аналізу загальнотеоретичної категорії правових відносин і спираючись на центральну галузеву категорію господарських правовідносин.

У сучасному правознавстві категорія правових відносин займає одне з центральних місць у системі основних категорій і понять як загальної теорії права, так і галузевих правових досліджень. Увага до цієї категорії як однієї з найважливіших, фундаментальних у вітчизняній правовій науці обумовлена тим, що правове відношення виступає тією формою, за допомогою якої абстрактна норма права набуває своє реальне буття, втілюється в реальне, конкретне суспільне відношення. Правовідношення відображає особливий вид зв’язку права із суспільними відносинами, що ним регулюються, в яких діалектично поєднуються абстрактні норми з конкретністю даного життєвого відношення [6, с. 6]. Правові відносини відображають право в динаміці, у функціонуванні і розвитку. Вони поєднують правову дійсність з діяльністю людей, виступають тією конкретною формою, в якій головним чином протікає соціальна діяльність, пов’язана з правом [7, с. 23].

Вчення про правові відносини (юридичні відносини за термінологією, що вживалася на той час) було започатковане у другій половині ХІХ сторіччя [8, с. 9 - 11]. У 20-х – 30-х роках ХХ сторіччя виникнення правових суспільних відносин пов’язувалося з вольовою, усвідомленою і цілеспрямованою діяльністю людей, в основі якої лежить певний спосіб матеріального і духовного виробництва. Правовідношення розглядалося не тільки як головна, а й як первинна категорія теорії права. Юридичне відношення, - писав Є. Б. Пашуканіс, - це первинна клітина правової тканини, і тільки в ній право здійснює свій реальний рух. Право як сукупність норм поруч з цим є не більше як безжиттєва абстракція. … Реальне значення ця сукупність норм отримує тільки завдяки тим відносинам, що мисляться як такі, що виникають, і дійсно виникають згідно цим правилам [9, с. 78 – 79]. У тих умовах на потребу практики теоретиками права допускалася і обґрунтовувалася можливість виникнення та існування правовідносин навіть при відсутності відповідних правових норм [10, с. 4; 11, с. 374].

Розробка проблеми правовідносин активізувалася у 50-тих роках [12; 13; 14 та ін.], коли в теорії права були висказані думки про необхідність позначати поняттям “право” не тільки юридичні норми, а й інші правові явища, насамперед правовідносини як форму реалізації цих норм [15.– С. 35]. Багатьма дослідниками-юристами вважалося, що право формується і розвивається мимовільно (“об‘єктивно”) – шляхом виникнення правовідносин, які іманентно і безпосередньо породжуються матеріальними умовами життя, передують волі законодавця, і лише потім можуть бути закріплені, санкціоновані державою [16.– С. 22 - 23]. У той же час у дослідженні правових відносин на передній план було поставлене вивчення їх зв’язку з юридичними нормами [6; 17, с. 207 - 217 та ін.], і більшість вчених–юристів зійшлася на тому, що правовідношення – це суспільне відношення, врегульоване нормою права.

Разом з тим значного поширення набула точка зору, що проблема правових відносин повинна розглядатися в аспекті їх функціонального призначення, з урахуванням тієї ролі, яку правовідносини виконують у процесі правового регулювання. Так, Ю. К. Толстой, критикуючи поняття правовідношення як регульованого нормами права суспільного відношення, вказував, що таким чином визначається не саме правовідношення, а фактичне суспільне відношення, яке лежить в його основі. У розумінні місця і ролі правовідносин у механізмі правореалізації він виходив з пояснення правовідношення як особливого ідеологічного відношення, що виникає в результаті настання передбачених правовою нормою юридичних фактів, і за допомогою якого (через яке) норма права регулює фактичні суспільні відносини. Тобто, правовідношення розглядалося як посередня ланка між нормою права і суспільним відношенням. При цьому, на думку автора, якщо суспільні відносини виступають як предмет правового регулювання, то ці відносини з самого початку виникають у правовій формі. Процес утворення суспільного відношення невіддільний тут від надання такому відношенню правової форми. Невірно вважати, підкреслював він, начебто спочатку складається суспільне відношення, а потім у результаті впливу на нього норм права з’являється правове відношення [18; 19, с. 335 - 336].

У сучасному правознавстві категорія правового відношення виступає не тільки однією з центральних, фундаментальних, а й однією з найбільш складних і суперечливих, дискусійних. З приводу правовідношення в науці продовжують зберігатися невирішені питання, немає єдності в трактуванні його поняття, не вдалося прийти до єдиного пояснення структури цього явища, не реалізовані можливості наукового пізнання правовідношення стосовно до його ролі у механізмі здійснення суб’єктивних прав і виконання відповідних обов’язків його учасниками тощо. [20, с. 372; 10, с. 13].

Категорія правових відносин у загальній теорії права трактується неоднозначно: або як спосіб, або як стадія, або результат реалізації юридичної норми. Не претендуючи на всебічне відображення, під правовими суспільними відносинами також пропонується доцільним розуміти специфічну форму соціальної взаємодії суб’єктів права з метою реалізації законних інтересів і досягнення того, що передбачено законом чи іншим джерелом діючого права [10, с. 57].

Вся работа доступна по ссылке http://mydisser.com/ru/catalog/view/532776.html