Суб’єкти (учасники) організаційно-господарських правовідносин

Для характеристики організаційно-господарських правовідносин необхідно прооналізувати їх склад (структуру). Питання щодо складу правовідношення не можна вважати остаточно вирішеним в юридичній науці. Зважаючи, що огляд різних точок зору стосовно входження до складу правовідношення окремих його елементів буде більш прийятним і доречним при безпосередньому розгляді кожного з цих елементів, починаючи характеристику останніх варто визначитися у наступному принциповому питанні. Вихідним для використання у даній роботі доцільно взяти найбільш поширене у теорії права і в галузевих юридичних науках розуміння складу правовідношення як сукупності, що об’єднує три його елементи: суб’єкти, об’єкт, зміст [183, с. 201; 184, с. 100; 185, с. 182; 8, с. 75; 186, с. 125 та ін.].

Суб’єкти правовідношення закономірно включаються до складу останнього практично усіма дослідниками [14, с. 21 – 64; 21; 26, с. 16; 187 та ін.]. Разом з тим у науковій літературі останніх років обґрунтовується точка зору, що суб’єкт не є елементом правовідношення, самі правовідносини вторинні щодо суб’єкта і будуються навколо нього. Суб’єкт права трактується як основна правова цінність, активна основа, що рухає право, його джерело і ціль, центр правової системи [188, с. 74 - 92]. Не заперечуючи проти такого визначення місця суб’єкта права у правовій системі суспільства, слід все ж таки погодитися з більшістю дослідників, що при аналізі правовідносин суб’єкта слід розглядати як один із їхніх елементів, і це ніскільки не принижує його роль і значення.

Суб’єктний склад організаційно-господарських правовідносин як правової моделі, ідеальної правової форми організаційно-господарських відносин відповідає суб’єктному складу останніх і може бути встановлений шляхом аналізу відповідних правових норм. Законодавче визначення організаційно-господарських відносин (ч. 6 ст. 3 ГК України) виходить з того, що такі відносини складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Таким чином, суб’єктами організаційно-господарських відносин виступають: 1) суб’єкти господарювання, 2) суб’єкти організаційно-господарських повноважень. При чому, як буквально випливає із змісту офіційного визначення цих відносини, вони не можуть виникати ані між суб’єктами господарювання, ані між суб’єктами організаційно-господарських повноважень. Однією із сторін у таких відносинах обв’язково є суб’єкт господарювання, другою - суб’єкт організаційно-господарських повноважень.

Щодо суб’єктів господарювання, то питання їхнього правового статусу знаходяться в центрі уваги юристів-науковців і в достатній  мірі висвітлені у відповідній навчальній і науковій літературі [189 - 191 та ін.]. Це не дивно, адже суб’єкти господарювання різних організаційно-правових видів і форм власності складають найбільшу і найважливішу групу учасників відносин у сфері господарської діяльності.

В контексті даного дослідження доречно нагадати, що Господарський кодекс до суб’єктів господарювання відносить такі категорії: по-перше, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; по-друге, фізичні особи - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як суб’єкти підприємницької діяльності.

         Теоретико-юридичний аналіз категорії суб’єктів господарювання - першої і найважливішої групи учасників господарської діяльності, учасників організаційно-господарських відносин - дозволяє виявити їхні характерні ознаки, які у сукупності характеризують господарську правосуб’єктність цих суб’єктів і надають їм можливість відповідно до законодавства організовувати і здійснювати господарську діяльність. До таких ознак суб’єктів господарювання в теорії господарського права [51, с. 53 –54; 192, с. 7 та ін.] звичайно відносять: 1) наявність певної організаційно-правової форми (організаційно-правову визначеність); 2) наявність належного йому відокремленого майна (майнову самостійність); 3) наявність суб’єктивних юридичних прав і обов’язків у сфері господарської діяльності (господарська компетенція за термінологією ст. 55 ГК України); 4) самостійну відповідальність за підсумки господарювання. Щодо останньої ознаки слід зауважити, що відповідальність суб’єкта господарювання не обмежується відшкодуванням збитків, зазнаванням негативних наслідків застосування до нього штрафних, оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій, а охоплює і його відповідальність за підсумки своєї господарської діяльності в цілому: за недбайливе, нераціональне, неефективне господарювання, яке може привести до припинення діяльності цього суб’єкта [193], зокрема шляхом банкрутства.

Вся работа доступна по ссылке http://mydisser.com/ru/catalog/view/532776.html