Засоби та методи активного формування й розвитку системи цінностей студентів за сучасних умов життєдіяльності

Основні соціально-психологічні характеристики студентської спільноти, завдання, які перед нею стоять, виносять питання формування, розвитку та оптимізації їхньої системи цінностей на перший план у вищому навчальному закладі. При цьому важливими виявляються суспільний, економічний, політичний, правовий, культурний, організаційний контексти, у межах яких розгортається процес набуття цінностей юнаками та дівчатами, формування у них сталої системи цінностей або ціннісного ядра особистості. Сучасні суспільні трансформації накладають власний відтиск на даний процес й подекуди перешкоджають його ефективному протіканню, що зумовлює появу певних ціннісних деструкцій, а також формуванню ціннісних орієнтацій молоді заснованих на субкультурних засадах.

Т. Веблен [47] у цьому контексті зазначав, що університети підпорядковуються цінностям і законам ринкового виживання, нормам підприємництва, вони вимушені підлаштовуватися під вимоги носіїв влади та іноді відступають від справжніх цілей і цінностей вищої освіти, тим самим закладаючи основу соціальних конфліктів в університетському співтоваристві. А, як відомо ціннісні конфлікти, як набагато важче протікають, так й набагато важче долаються ніж ресурсні або рольові, й саме вони стають підґрунтям масштабних соціальних катастроф [122].

Треба зазначити, що вік переважної більшості випробуваних-студентів приходиться на так звану фазу моносуб’єктності. Як зазначає З. С. Карпенко, яка розробляє аксіологічну концепцію особистості: «Моносуб’єкта відзначають одушевлення як відкриття своєї суб’єктності; індивідуалістичний характер моралі; егоцентризм моральної позиції; маніпулятивний і стандартизований рівні  спілкування; споживацький стиль життя; анальний і накопичувальний характер; екстраверсія як адаптивно-релевантна психічна настанова суб’єкта предметної діяльності; пристосування як типова стратегія реагування на конфлікт; ідентифікація як спосіб освоєння окремих діяльностей; невроз причепливих станів чи містичних неврозів із фрустрованою самістю» [76, с. 224].

Крім цього, вчена визначає цей період ще й як «усвідомлення людиною власних потреб, здібностей та інтересів» й у цей час здійснюються «акти професійного, сімейного, соціального самовизначення, що дозволяє оцінити свої можливості та внести корективи в досягнення поставлених цілей» [76, с. 227].

Отже, процес формування системи цінностей студентської молоді за сучасних умов є достатньо складним і багатогранним процесом, у якому головна роль відводиться соціально-психологічним і психологічним впливам.

При цьому, власно «вплив» слід розглядати як складне соціально-психологічне утворення, яке у феноменологічному плані виступає полімодальним явищем. Як зазначають Г. Г. Ділегенський [58], Д. В. Ольшанський [122], Дж. Тернер [161], Ю. О. Шерковін [190] та інші вплив має кілька форм прояву. Він є безпосереднім та опосередкованим, вмотивованим і невмотивованим, глибоким і поверховим, ефектним і невиразним, імпліцитним і експліцитним, індивідуальним і фронтальним, конструктивним і деструктивним, навмисним і ненавмисним, очікуваним і неочікуваним, постійним і змінним, прямим і непрямим, сильним і слабким, спорадичним і систематичним, усвідомлюваним і неусвідомлюваним тощо. Також впливи диференціюють за авторством (мої, твої, наші, ваші), за сферою (внутрішні, зовнішні), за вектором дії (відцентрові, доцентрові), за критерієм свободи (вивільнюючи, обмежуючі), за змістом (природні, соціальні), за характером (оригінальні, традиційні), за значущістю (суттєві, несуттєві), за часом (своєчасні, несвоєчасні), за рівнем (високого, низького) тощо [54; 165; 182].

У цілому вплив визначають як процес, у наслідок якого відбувається зміна індивідом поведінки іншої людини, її установок, намірів, уявлень, оцінок і т. п. під час взаємодії з нею. При цьому у різних форм впливу задіяні різні механізми. Так, у навмисного впливу – це переконання, а не навмисного впливу – це навіювання [54, с. 276].

В. О. Скребець [152] зазначає, що у впливах як на окрему людину, так і на групу людей у цілях зміни певних проявів їх активності використовуються різні засоби в залежності від методу і мети застосування. При цьому, сукупність засобів, об’єднаних певним алгоритмом їх застосування і направлених на вирішення локальної задачі, «утворює конкретний прийом психологічного впливу, а сукупність прийомів, що реалізують дію, утворюють метод впливу» [152, с. 205].

Науковець також зазначає, що всі методи психологічного впливу, незалежно від сфери їх застосування, можуть бути віднесені до однієї з трьох груп: до методів впливу на джерела (витоки) активності, до методів дії на чинники, що регулюють прояви активності і до методів дії на фоні психічних станів. Прийоми психологічного впливу, що реалізують відповідні методи, зумовлені та орієнтовані на критерії: 1) очікуваних психологічних феноменів, 2) основної мети впливу.

Отже, від ролі психічних феноменів у цьому процесі, їх відносять до однієї з трьох груп явищ: феноменів, що відіграють роль пускових механізмів, або витоків активності людини та лежать в основі мотивації її діяльності (потреби, інтереси, схильності, ідеали); феноменів, що регулюють прояви активності (самооцінка, полезалежність/поленезалежність, інтеріоризовані норми і установки референтної групи щодо конкретних проявів активності, складені раніше фіксовані установки особистості); феноменів психічних станів, що зумовлюють динамічні характеристики реалізації активності чи певні якісні її показники [152, с. 206-209].

Стосовно нашого дослідження артикульованими виглядають дві перші групи феноменів. А саме, якщо цінність розглядається у якості ідеалу, то вона виступає джерелом активності індивіда, а якщо у якості установки, то вона регулює прояви індивідуальної активності.

На підставі проведеного теоретичного аналізу ми визначили, що цінності та ціннісні орієнтації особистості складають четвертий рівень найвищої диспозиційної ієрархії (за В. А. Ядовим), що формуються на основі найвищих соціальних потреб особистості в соціально-конкретних, історично обумовлених формах життєдіяльності. Вони завжди відповідають способу життя суспільства і соціальної групи, із якими себе ідентифікує індивід.

Отже, «методами впливу на цінності, що є регуляторами проявів активності індивіда є:

а) зміна смислових і цільових установок особистості;

б) створення оптимальних умов для формування смислових і цільових установок особистості;

в) формування або зміна операціональних установок;

г) створення оптимальних умов для формування чи зміни операціональних установок;

д) актуалізація необхідних установок;

є) зміна регулюючої функції групових норм;

ж) зміна змісту групових норм;

з) зміна рівня самооцінки особистості» [152, с. 208].

В. О. Скребець зазначає, що в суспільній практиці склалося значне число прийомів, що оптимізують умови актуалізації смислових і цільових установок особистості. Це такі прийоми, як «метод орієнтуючих ситуацій», «особистий приклад», «едність вимог», «метод червоних пар» (один з варіантів наставництва), а також прийоми, що базуються на апеляції до думки більшості, оперативного інформування з питань, відносно яких у суспільній думці ще не склався стереотип оцінок [152, с. 208]

В. В. Москаленко розглядаючі проблеми соціального впливу зазначає, що це проблеми змін, які відбуваються в психіці людини внаслідок впливу на неї з боку інших людей, а також того, як саме відбуваються ці зміни, які механізми тут спрацьовують. «Соціальний вплив – це тиск на людину з боку агента впливу, який здійснюється без будь-яких насильницьких дій, без обмежень фізичної свободи дій, без будь-якої загрози (прямої чи опосередкованої) життю або здоров’ю об’єкта впливу, оскільки останній вільно, добровільно приймає систему цінностей суб’єкту пливу» [107, с. 14].

Вчена поділяє соціальний вплив на два види. Соціальний вплив в спеціально створеному середовищі переконання та соціальний вплив у середовищі, створеному засобами масової інформації (ЗМІ) [107]. Перший вид соціального впливу є поширеним варіантом, оскільки він втілюється в безпосередньому контакті комунікатора з аудиторією у типових соціальних ситуаціях. Другий вид впливу утворюють телерадіомережі, Інтернет, друковані видання, що здійснюють вплив на мільйони людей в усьому світі. Як зазначає вчена: «Їх об’єднує те, що вони передбачаються для широкої публіки і наповнюються смислом для багатьох людей, передаються не безпосередньо, а опосередковано, тобто автор повідомлень ніколи не задіяний фізично в комунікативному процесі і чітко не ідентифікується з якоюсь людиною або групою» [107, с. 24]. Засобами соціального впливу виступають переконування, навіювання, наслідування та психічне зараження. Результатом соціально-психологічного впливу є перебудова системи соціальних установок, аттітюдів, уявлень, ставлень, відношень, поведінки особистості або групи.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40961.html