---

Соціально-психологічна програма оптимізації процесу формування системи цінностей юнаків і дівчат в умовах ВНЗ

Основна мета соціально-психологічної програми полягала в тому, щоб оптимізація процесу формування системи цінностей юнаків і дівчат в умовах ВНЗ сприяла позитивним аксіологічним трансформаціям і в особистісному ядрі та зоні стабільних цінностей утворилися стійкі ціннісні конструкти, які охоплюють найбільш істотні аспекти їхньої життєдіяльності, що створюють життєву концепцію, філософію повсякденного життя, в якому переважають просоціальні ціннісні моменти.

Основними принципами побудови соціально-психологічної програми з оптимізації процесу формування системи цінностей студентів виступили:

‒ принцип системності, за який соціально-психологічний вплив спрямовувався не лише на корекцію показників, що засвідчують релевантність ціннісних уподобань випробуваних, а й на створення умов для більш повної реалізації потенційних можливостей їхнього гармонійного розвитку та підвищення їхньої просоціальної спрямованості;

‒ принцип диференційованого прогнозування, який передбачав наповнення програми змістовними та формальними аспектами, що складають потенціал випробуваних до позитивних змін, формування в них просоціальної ціннісно-смислової сфери;

‒ принцип динамічності, згідно з яким вся процедура оптимізації системи цінностей студентів розглядалася як поетапний пролонгований процес, що передбав послідовність заходів соціально-психологічного впливу та моніторинг динаміки змін, з метою визначення наступних першочергових психокорекційних кроків;

‒ принцип комплексності, за який відбувається поетапне та інтегроване використанням відповідних методичних засобів, психокорекційних процедур і консультативних прийомів;

‒ принцип активності, який передбачає не засвоєння готових знань, а самостійний пошук ефективних засобів їхнього оволодіння, засвоювання нового шляхом власних активних зусиль (людина засвоює 90% того, що сама робить);

‒ принцип саморозвитку, що визначає напрям розвитку та програмує історико-генетичний план аналізу;

‒ принцип ієрархічності, який артикулює механізми розвитку та структурування компонентів цінносно-смислової сфери особистості;

‒ принцип перспективності, основний зміст якого полягає у створенні для випробуваних позитивної картини майбутнього, стимулювання особистісного розвитку відповідно до оновленого життєвого простору;

‒ принцип партнерського (суб’єкт-суб’єктного) спілкування, за який враховуються інтереси учасників взаємодії, їхні відчуття, емоції, переживання тощо;

‒ принцип зворотного зв’язку або об’єктивізації поведінки, який передбачає набуття нового ціннісного досвіду суб’єктом із можливістю зворотного впливу на цей процес.

На підставі того, що на етапі констатувального експерименту загальним аналізом факторної матриці були виокремлені психологічні конфігурати системи цінностей випробуваних-студентів: соціально-нормативні чинники, що уособлюють наповнення ціннісно-смислової сфери студентів соціально-ціннісними конструктами індивідуального та колективістського виміру; емоційно-поведінкові чинники, що відтворюють рівень задоволення життям (навчання та освіта) і вибору майбутніх сфер (суспільна, професійна, сімейна тощо) самореалізації; мотиваційно-ціннісні чинники, що зумовлюють функціонування системи особистісних цінностей студентів і спрямованість їхньої соціальної активності – був розроблений алгоритм реалізації праграмних заходів.

Програма складалася з чотирьох взаємопов’язаних блоків: інформаційного, мотивувального, формувального та контрольного.

1. Інформаційний блок включав: ознайомлення студентів з інформацією про сутність та значення цінностей, їхньої ролі у житті людей; значенням просоціальних ціннісних орієнтацій та їх перевагами над субкультурними.

2. Мотивувальний блок передбачав створення умов для активного настановлення на психокорекцію, формування мотивів самопізнання та самовдосконалення, виявлення особистісних недоліків у самореалізації та підвищення впевненості у собі.

3. Формувальний блок, у межах якого забезпечувалася психокорекційна робота, що була спрямована на оптимізації процесу формування системи цінностей юнаків і дівчат, включав в себе проведення тренінгових занять.

4. Контрольний блок передбачав оцінку ефективності формувальних впливів. З цією метою було повторно застосовано методики, які використовувалися на констатувальному етапі дослідження.

Основними завданнями соціально-психологічної програми «Оптимізація процесу формування системи цінностей юнаків і дівчат в умовах ВНЗ» було визначено:

1) оволодіння знаннями про цінності, ціннісні орієнтації та їхню роль у житті людей;

2) формування та корекція ціннісно-смислової сфери особистості;

3) усвідомлення цілісності зовнішніх і внутрішніх чинників, механізмів та умов щодо формування системи цінностей особистості;

4) осмислення власного існування, відкриття та оволодіння новими цінностями та пошук сутнісних смислів життєдіяльності;

5) подолання надмірної індивідуалізації та колективізації у ціннісних орієнтаціях випробуваних і забезпечення їхньої просоціальної спрямованості.

Проте, вказані завдання не охоплюють усі сторони реалізації програми, а тому мають інваріанти своєї реалізації.

Основними психологічними прийомами, що використовувалися під час реалізації програмних заходів були: бесіди, міні-лекції, психогімнастичні та психокорекційні вправи, групова дискусія, психологічні (рольові) ігри, розв’язання проблемних ситуацій.

Як слушно зазначають З. Г. Кісарчук, Л. О. Гребінь, Т. С. Гурлєва та ін. у психокорекційній роботі «… варто ширше впроваджувати бесіду, психологічні дискусії, групові тренінги для прояснення смислових позицій кожного, для того, щоб учні обмінювалися і ділились своїм «високим», щоб їхні індивідуальні смисли «зустрілися» і підлітки могли підтримати один одного у пошуку, утверджені та реалізації високого смислу життя» [157, с. 105].

Вибір психологічних прийомів при розробці програми визначався їхньою ефективністю, доступністю та результативністю. Так, міні-лекція в рамках тренінгового заняття спроможна підвищити пізнавальний інтерес студентів, й відповідно, активізувати оптимізацію процесу інтеріоризації цінностей та смислів, а також нових зразків поведінки та діяльності.

Психогімнастичні вправи закріпляють вербалізовані конструкти, що пропонуються випробуваним у процесі тренінгових занять, у формі невербальних смислів. Як зазначає Б. Д. Карвасарський: «Психогімнастика є одним з невербальних методів групової психотерапії, в основі якого знаходиться використання рухової експресії як головного засобу комунікації в групі» [75, с. 178].

Психогімнастичні вправи надають можливість: понизити напруження серед членів групи; сприяють розвитку уваги та уяви; знижуть поріг заборон і страхів; скорочують емоційну дистанцію між учасниками заняття; розвивають чуттєвість до власних рухів; допомагають розуміти активність інших людей; розвивають здібності до виразу власних емоцій та розуміння почуттів інших людей на невербальному рівні [134].

Групова дискусія (тематична) – це спільне обговорення будь-якого спірного питання, що дозволяє прояснити думки, позиції та установки учасників групи в процесі безпосереднього спілкування. При проведенню тренінгу групова дискусія є доцільною, оскільки надає можливість учасникам побачити проблему з різних сторін (це уточнює взаємні позиції, що зменшує опір сприйняття нової інформації від ведучого та інших членів групи), забезпечує групову рефлексію через аналіз індивідуальних переживань (це посилює згуртованість групи й одночасно полегшує саморозкриття учасників). Також, відбувається актуалізація пошуку вирішення прихованих конфліктів та усунення емоційної упередженості в оцінці позиції партнера шляхом відкритих висловлювань, надання можливості учасникам проявити свою компетентність й тим самим задовольнити потребу у визнанні та повазі [75; 154].

Рольова гра – це вид структурованої діяльності, за якої учасники взаємодіють з заданими ролями та обставинами, а наслідком є розвиток таких комунікативних навичок, як рольове, партнерське та дружнє спілкування [75]. Такі ігри дозволяють учасникам проявити індивідуальність у вирішенні проблемних ситуацій, поширюють кількість соціально прийнятних форм поведінки, навчають краще розуміти людей у групі. Вони збагачують аксіологічний арсенал учасника та змушують його вибирати саме ті цінності, у якості активаторів спрямованості поведінки, які відповідають наявній ролі та існуючим обставинам.

Психокорекційні вправи спрямовані на прояснення внутрішніх установок особистості, розвиток навичок міжособистісної взаємодії та особистісне зростання учасників тренінгу. Дослідники неодноразово зазначали про вагомі можливості психотерапевтичного впливу та універсальність використання психотерапевтичних методів у психологічній роботі [26; 41; 63; 75; 157].

Разом з цим, одним із варіантів психокорекційної роботи є соціально-психологічний тренінг (термін ввів у науковий обіг М. Форверг [201]), який спрямований на вирішення конкретних задач щодо вдосконалення внутрішнього світу людини. Соціально-психологічний тренінг, будучи системою спеціально організованого інтенсивного впливу дозволяє реалізувати необхідні умови розвитку професійної та особистісної самосвідомості людей, актуалізувати наявні ресурси, сприяє змінам їхньої поведінки й ставлення до себе, інших людей та світу в цілому.

В. В. Третьяченко [165] наголошувала, що особливостями соціально-психологічних тренінгових впливів є: внутрішня мотивація, що створює умови для перетворення діяльності в «самодіяльність»; характер мотивації детермінує особливості особистісних станів, повноцінний прояв яких можливий тільки за наявності внутрішньої мотивації; характер мотивації впливає на динаміку реагування особистості на невдачі та фрустрації при досягненні мети; внутрішня мотивація бере участь у формуванні конгнітивних систем оцінки, за допомогою яких людина інтерпретує ситуацію, а наступні дії є результатом цієї інтерпретації.

Розрізняють індивідуальні та групові форми тренінгової роботи [71; 75; 157; 177; 188]. Як зазначав К. Роджерс індивідуальні форми тренінгової роботи безпосередньо спрямовані (сконцетровані) на клієнта, для їх повної реалізації потрібен тривалий час, а сама робота ускладнена особливостями взаїмодії «психотерапевт-клієнт» [141].

Групові форми мають певні переваги перед індивідуальними. Так, група полегшує вираження емоцій, надає можливість зіставити власні характеристики з характеристиками інших члені групи. Крім того, група є каталізатором щодо усвідомлення індивідами власних бажань, потреб і цілей, вона дозволяє отримати індивіду зворотній зв’язок та підтримку від інших членів групи. У цілому групові методи виявляються більш економічними, а по-декуди ефективнішими, ніж індивідуальні.

 

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40961.html