Система органів державного управління гуманітарною сферою в Україні

Сьогодні перед будь-якою державою постають виклики у сфері гуманітарної політики. Такі проблеми обумовлені цілою низкою тенденцій, зокрема інтернаціоналізацією суспільного життя, прискоренням темпів технологічного розвитку, загостренням етнічних, релігійних, цивілізаційних конфліктів тощо. Міжнародне співтовариство та кожна окрема держава мають шукати шляхи вирішення цих проблем задля того, щоб забезпечити збереження культурної ідентичності свого населення та інтеграцію до світового співтовариства.

До того ж кожна держава має свої історичні особливості, що обумовлюють специфічні виклики у сфері гуманітарної політики. Так, наприклад Україна із здобуттям незалежності успадкувала систему органів державного управління гуманітарною сферою Української РСР. Однак характерною особливістю реалізації гуманітарної політики в СРСР було її підпорядкування єдиній панівній ідеології, що обґрунтовувала доцільність соціалістичного устрою суспільства та пропагувала ідеали радянського способу життя. Всі органи державного управління діяли відповідно в ідеологічних рамках визначених правлячою партією.

Кардинальні зміни ідеологічної основи української держави, що відбулися із прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., позначили радикальні зміни державної гуманітарної політики. Так, Україна проголосила бажання стати на шлях демократичного розвитку й побудови правової та соціальної держави, забезпечити права і свободи людини [37]. Водночас, незважаючи на надзвичайну роль зазначеного документа для розбудови української державності, його положення мали диспозитивний характер.

Ключовим моментом на шляху утвердження демократичного спрямування гуманітарної політики України стало прийняття Конституції України від 28 червня 1996 р. Положення Основного Закону, відповідно до якого людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, стало відправною точкою для формування гуманітарної політики держави, реалізація якої передбачала право кожної людини на усесторонній розвиток. Такі засади гуманітарної політики відповідали принципам демократії, згідно з якими на першому місці стоять не інтереси держави, а права і свободи особистості.

Варто відзначити, що за роки своєї незалежності Україна докладала значних зусиль для реформування органів державного управління гуманітарною сферою.

Під системою державного управління розуміють сукупність чинників, серед яких слід виділити:

• організацію та функціонування суб’єкта управління – керуючої системи;
• структуру взаємозв’язків керуючої системи з суспільною системою – керованими об’єктами;
• складники суспільної системи чи їх окремі прояви, які створюють у взаємозв’язку структуру керованої системи та безпосередньо сприймають державно-управлінські впливи або беруть участь у їх формуванні [3, с. 26].

Як наголошує Н. Р. Нижник, система державного управління в Україні надто забюрократизована, неспроможна справлятися зі складними виробничими проблемами та економічними кризами. Тому постало питання реформувати її в мобільну систему управління, таку, що швидко реагує на зміни у виробництві, здатну сприяти підвищенню продуктивності праці та ефективності управлінських рішень [116, с. 114]. Існуюча в Україні система державного управління залишається в цілому неефективною, вона еклектично поєднує як інститути, що дісталися у спадок від радянської доби, так і нові інститути, що сформувалися у період незалежності України [171, с. 32]. З огляду на зазначене постає необхідність формування ефективної організації виконавчої влади на всіх рівнях та сучасної системи місцевого самоврядування, запровадження нової ідеології діяльності їх органів щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, організація на нових засадах державної служби, адміністративно-територіального устрою [116, c. 114].

За роки незалежності України система органів державного управління гуманітарною сферою неодноразово змінювалася. Основний Закон України чітко визначив повноваження Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, у тому числі й щодо формування системи органів державного управління гуманітарною сферою. Відповідно до статі 85 Конституції України Верховна Рада України надає згоду на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України; призначає чи обирає на посади, звільняє з посад, надає згоду на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених Конституцією (наприклад, призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, надає згоду на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України та ін.) [78].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/85663.html