Зарубіжний досвід державного управління в гуманітарній сфері та перспективи його застосування в Україні

Процес реформування державного управління в гуманітарній сфері нашої держави неможливий без урахування зарубіжного досвіду. Лише із використанням кращих зарубіжних зразків, вивченням їх позитивних сторін та прорахунків є можливість уникнути численних помилок, які завжди супроводжують будь-які реформи та нерідко зводять їх нанівець.

Перед фахівцями з державного управління в Україні, причетними до вироблення державної політики в гуманітарній сфері, стоїть непростий вибір: а яка зарубіжна модель управління гуманітарною сферою найкраще підходить для нашої держави? При цього головна роль у зарубіжних державах уже традиційно відводить культурній політиці. За словами китайського дослідника Синсина Чанга, у нинішніх умовах має місце як культурний експансіонізм, так і культурний протекціонізм. Культурний експансіонізм, на його переконання, проявляється передусім у тому, що США і розвинуті держави Західної Європи використовують свої пануючі позиції, щоб впливати на події у світі шляхом насадження або поширення власної культури. Однак частина країн третього світу також вживає заходи щодо експансії своїх культур, приміром Іран чи Судан, які з метою поширення ісламської культури агресивно експортували ідеї ісламської революції, намагаючись налагодити міжнародне співробітництво на принципах ісламського фундаменталізму. Натомість культурний протекціонізм, притаманний переважно країнам, що розвиваються, полягає в захисті власної культури і протистоянні впливу зарубіжних культур [226].

Українські фахівці переконані, що для сучасного європейського суспільства визначальним є вирішення таких теоретичних та практичних проблем, як: 1) розробка програм і стратегій міжкультурного співробітництва в умовах глобалізації та становлення інформаційного суспільства; 2) баланс між політикою загальноєвропейської ідентичності та дотримання принципів багатокультурності, діалог культур, цивілізацій і релігій; 3) подолання культурних та мовних бар’єрів; 4) формування механізму захисту європейського культурного та мовного простору; 5) забезпечення прав національних меншин [58, с. 341–342].

У свою чергу, сучасні російські дослідники виділяють чотири основні напрямки в гуманітарній стратегії країн ЄС: створення загального культурного простору, освіта, наука, загальна соціальна політика. При цьому гуманітарна політика розглядається як невід’ємна частина формування стійкої європейської спільноти та важливий фактор вирішення економічних, політичних, технологічних і соціальних проблем [241].

Ідеї об’єднання європейських держав на основі культурних цінностей та здійснення спільних заходів щодо захисту культурної спадщини отримали практичне втілення вже в нормах Європейської культурної конвенції 1954 року [57]. Зокрема, у Преамбулі Конвенції зазначається, що для досягнення більшого єднання між державами – членами Ради Європи, збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням, доцільно не тільки укладати двосторонні культурні конвенції між членами Ради, але й проводити політику спільних дій, спрямованих на збереження європейської культури та заохочення її розвитку. Україна приєдналася до цієї Конвенції як одна з держав – правонаступниць колишнього Союзу РСР згідно з Постановою Верховної Ради України «Про участь України в Європейській культурній конвенції 1954 року» від 24 лютого 1994 р. № 4030-XII [215], тим самим взявши на себе зобов’язання проводити спільну з країнами Ради Європи політику у сфері культури.

Відповідна політика спільних дій є домінантою розвитку правових норм Ради Європи та ЄС і сьогодні. Безпосередньо політика ЄС та рекомендації Ради Європи в гуманітарній сфері містять чимало норм протекціоністського характеру, які встановлюють певні квоти для захисту своїх виробників гуманітарного продукту. Так, відповідно до пункту 1 ст. 10 Європейської конвенції про транскордонне телебачення від 5 травня 1989 р. зі змінами, внесеними Протоколом від 9 вересня 1998 року [56], кожна Сторона, що здійснює трансляцію, забезпечує в разі доцільності та відповідними засобами, щоб телемовник, який підпадає під її юрисдикцію, приділяв більшу частину свого ефірного часу європейським роботам, за винятком часу, відведеного для новин, спортивних подій, телевізійних ігор, реклами, послуг телетексту й телепродажу. Крім того, сторони зобов’язуються спільно шукати найбільш прийнятні засоби та процедури підтримки – без дискримінації телемовника – діяльності та розвитку європейського виробництва, особливо в країнах з низьким потенціалом аудіовізуального виробництва або в районах використання непоширених мов. Наша держава ратифікувала Європейську конвенцію про транскордонне телебачення Законом України від 17 грудня 2008 року № 687-VI [205] із деякими застереженнями, однак вони не стосуються статті 10. Тож норми цієї статті є обов’язковими для нашої держави.

У окремих країнах ЄС гуманітарна сфера має досить помітні податкові пільги. Так, В Італії від сплати ПДВ серед іншого звільняються витрати з методичного забезпечення, освіта та культура, у Нідерландах встановлюються занижені ставки ПДВ на освіту й охорону здоров’я, в Австрії занижені ставки ПДВ застосовуються при здійсненні деяких угод у сфері культури, науки та ін. [127]. Схожі норми запроваджують й інші країни, у тому числі Україна.

Досить показовою в цьому плані є також практика Російської Федерації. Згідно з п. 20 частини другої ст. 149 Податкового кодексу РФ [113] не підлягають оподаткуванню на території РФ послуги, що надаються організаціями, які здійснюють свою діяльність у сфері культури і мистецтва. До таких організацій відносяться театри, кінотеатри, концертні організації та колективи, театральні та концертні каси, цирки, бібліотеки, музеї, виставки, будинки і палаци культури, клуби, будинки (зокрема кіно, літератора, композитора), планетарії, парки культури і відпочинку, лекторії та народні університети, екскурсійні бюро (за винятком туристичних екскурсійних бюро), заповідники, ботанічні сади і зоопарки, національні парки, природні парки та ландшафтні парки. Зміни до цього пункту, які внесені Федеральним законом від 23 липня 2013 р. і набули чинності з 1 жовтня 2013 р. [119], додатково звільняють від оподаткування послуги з надання музейних предметів, музейних колекцій, з організації виставок експонатів, показу вистав, концертів та концертних програм, інших видовищних програм поза місцем знаходження організації, що здійснює діяльність у сфері культури і мистецтва. Також театрам, музеям, бібліотекам, концертним організаціям, які є бюджетними установами, надано право не застосовувати порядок амортизації щодо майна, за винятком об’єктів нерухомого майна; не нараховувати і не сплачувати авансові платежі тощо.

Крім того, відповідно до п. 21 частини другої ст. 149 Податкового кодексу РФ не підлягають оподаткуванню роботи (послуги) по виробництву кінопродукції, що виконуються (надаються) організаціями кінематографії, та права на використання (включаючи прокат і показ) кінопродукції, що отримала посвідчення національного фільму.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/85663.html