Співпраця України з міжнародними інституціями в гуманітарній сфері та її вплив на формування гуманітарної політики України

Розглядаючи державне управління у гуманітарній сфері в цілому та міжнародні чинники, що впливають на ці відносини зокрема, постає питання про узагальнення результатів взаємодії міжнародних інституцій з державами. Вважаємо, що співпраця держави з міжнародними інституціями є одним з основних чинників, що впливають на формування державної гуманітарної політики. Перш ніж перейти до аналізу такої співпраці слід встановити, що саме розуміють під поняттям державної гуманітарної політики та як це поняття співвідноситься з державним управлінням у гуманітарній сфері.

Серед розмаїття визначень державної гуманітарної політики, запропонованих вітчизняними науковцями, пропонуємо зупинитися на визначенні, що було запропоновано В. В. Дерегою, а саме: державна гуманітарна політика – це системна і послідовна діяльність держави у відносинах з людиною зокрема і суспільства в цілому, що здійснюється через органи державної виконавчої, законодавчої та судової влади при залученні громадськості з урахуванням основних прав людини і ставить за мету досягнення високого життєвого, духовного та інтелектуального рівня особистості, як у її власних інтересах, так і в інтересах держави в цілому [39, c. 98].

Крім того, у рамках свого дослідження вона зазначає про зв’язок поняття гуманітарної політики з поняттям соціальної політики і про хибність наукового підходу, за якого ці поняття ототожнюються. Зазначається, що якщо соціальна політика спрямована переважно на забезпечення гідного рівня матеріального добробуту в суспільстві, то гуманітарна політика ставить за мету досягнення високого духовного й інтелектуального рівня особистості, збереження та розвиток фундаментальних загальнолюдських та національних цінностей. Водночас наголошується, що соціальна та гуманітарна політика мають спільне підґрунтя.

Виходячи із широкого розуміння державного управління, можна зробити висновок, що державна політика у гуманітарній сфері може бути розглянута як державне управління у гуманітарній сфері (саме у широкому розумінні).

Водночас В. В. Дерега виокремлює також таке поняття, як міжнародна гуманітарна політика, однак у своїй праці «Соціальна і гуманітарна політика» відповідне визначення не наведене. Натомість пропонується стисла характеристика через призму основних складових такої політики. Так, зазначається, що міжнародна гуманітарна політика включає заходи щодо захисту життя, здоров’я і гідності людини, співробітництво у боротьбі з хворобами і голодом, у подоланні неписьменності і поширенні визнаних міжнародних стандартів у вихованні дітей та підлітків. Здійснюється така політика на двосторонній і багатосторонній основі, а також у глобальних масштабах (у випадках війн, епідемій, стихійних лих та інших екстремальних ситуацій тощо). Охоплюються такі проблеми, як допомога біженцям, боротьба з тероризмом. Серед суб’єктів міжнародної гуманітарної політики зазначаються Організація Об’єднаних Націй, та її спеціальні установи: Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародний Комітет Червоного Хреста [39, c. 98–99].

Враховуючи зазначене, можна дійти висновку, що міжнародна гуманітарна політика є діяльністю міжнародного співтовариства (як в цілому, так і окремих його складових), що спрямована на досягнення високого життєвого, духовного й інтелектуального рівня особистості. Враховуючи специфіку такого поняття як міжнародне співтовариство, слід наголосити на тому, що можна розглядати цей термін у глобальному вимірі (спільна діяльність більшості держав світу, міжнародних урядових і неурядових організацій, що діють без територіальних обмежень) та регіональному вимірі (держави певного регіону, регіональні міжнародні інституції).

У будь-якому випадку міжнародне співтовариство використовує спільні зусилля для досягнення певної мети (як зазначалося раніше – у сфері гуманітарної політики цією метою вважають досягнення високого життєвого, духовного й інтелектуального рівня особистості), і саме в залежності від мети формуються інституційні структури – міжнародні урядові та неурядові організації.

Розглядаючи міжнародне співробітництво у гуманітарній сфері, слід наголосити, що зазначена мета може бути структурована й деталізована, і, виходячи з цього, можна виокремити основні напрямки, за якими здійснюється міжнародна співпраця з гуманітарних питань:

• культурна політика,
• політика у сфері науки,
• політика у сфері освіти,
• політика у сфері охорони здоров’я,
• релігійна політика,
• політика у сфері туризму,
• політика у сфері спорту та фізичної культури.

Такий підхід є не новим, однак, аналізуючи суспільні відносини у контексті міжнародної гуманітарної політики та перекладаючи такий поділ за сферами на розгалужену мережу міжнародних інституцій (урядових та неурядових міжнародних організацій), можна структурувати такі інституції за критерієм направленості їх основних зусиль, стратегічних інтересів та мети. Доречно також зауважити, що поняття міжнародних гуманітарних організацій тут і надалі у цьому розділі розглядається з позицій науки державного управління, а не з позицій міжнародного права. Адже відомо, що у міжнародному праві є окрема галузь – міжнародне гуманітарне право, і більш того, ця галузь є однією з основоположних у науці міжнародного права. Але, на відміну від міжнародно-правового підходу до розуміння терміну міжнародних гуманітарних організацій, у цьому випадку під цим терміном розуміються усі ті міжнародні організації, діяльність яких тією чи іншою мірою направлена на досягнення високого життєвого, духовного та інтелектуального рівня особистості, тобто, з позицій науки державного управління слід застосовувати ширший підхід.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/85663.html