Сутність наступності у вихованні здорового способу життя старших дошкільників і молодших школярів

Одним із важливих завдань освітньої системи є забезпечення наступності у розвитку цілісної особистості на всіх вікових етапах, неперервності в роботі всіх ланок системи освіти. Проблема наступності пов’язана з діалектичним законом заперечення заперечення,  який було сформульовано Г. Гегелем на межі ХVІІІ – ХІХ ст. [79, с. 63]. У цьому законі розкривається діалектична сутність розвитку, який трактується як процес, спрямований не тільки на ліквідацію старого, віджитого, а й на збереження і подальше вдосконалення того прогресивного, що було досягнуто на попередніх етапах, без чого неможливе просування вперед ні у бутті, ні у свідомості. „Згідно з діалектичним розумінням розвитку жоден попередній етап не повторюється повністю в наступних, хоча наступні етапи виявляють у суттєво зміненому вигляді деякі риси попередніх. Усякий розвиток характеризується не періодичним поверненням до вихідного пункту, не рухом по колу, не повною відсутністю спільного між окремими етапами, не рухом по прямій, а таким безперестанним породженням нового, за умов якого в цьому новому є дещо, що відтворює попередні етапи” [79, с. 158]. Отже, за Г. Гегелем, суттєвою ознакою процесу розвитку є „об’єктивний необхідний зв’язок між новим і старим”, який у сучасній науці позначається терміном  „наступність” [79, с. 293].

Ідея про те, що в розвитку суспільства, культури та людського мислення постійно існує зв’язок між різними етапами, отримала подальше обґрунтування в дослідженнях Е. П. Баллера, Б. С. Батуріна, А. І. Зеленкова, Г. Н. Ісаєнка, В. Г. Рубанова та ін. [18; 20; 122; 132; 228]. Один із перших дослідників проблеми наступності в розвитку культури Е. П. Баллер визначає її як „зв’язок між різними етапами або ступенями розвитку, сутність якого полягає в збереженні тих чи інших елементів цілого або окремих граней його організації під час змін цілого як системи, тобто під час переходу з одного стану до іншого” [18, с. 34].

У процесі дослідження явища наступності стало зрозумілим, що наступність у філософській, психолого-педагогічній літературі трактується як: філософська категорія, педагогічна проблема; дидактичний, загальнонауковий, психолого-педагогічний, загально дидактичний принцип та ін. На складність проблеми наступності, її різнохарактерність та багатоаспектність вказує в своїх дослідженнях С. М. Годнік. Автор підкреслює зв’язок наступності з іншими принципами навчання і виховання, який виявляється у тому, що технологія наступності слугує умовою і механізмом реалізації інших принципів навчально-виховного процесу, які, в свою чергу, виступають в ролі факторів, що й забезпечують наступність [82, с. 49].

Своє філософське бачення наступності висловлює Г. Н. Ісаєнко [132]. Автор зазначає, що умовою дії наступності є наявність процесу розвитку, тому ті фактори, що викликають до життя цей процес, викликають і наступність як об’єктивний зв’язок між елементами розвитку. В результаті досліджень Г. Н. Ісаєнко приходить до такого визначення поняття: наступність – це „філософська категорія для визначення того, що відбувається у будь-якому процесі розвитку, який полягає в перенесенні видозмінених позитивних рис, сторін об’єкту, що розвивається у відповідності з новими умовами, на його новий етап, і відкиненні його реакційних і застарілих рис, сторін, які не відповідають новій обстановці” [132, с.5-6]. Отже, і у філософському, і в загальнонауковому контекстах наступність розглядається як об’єктивний, необхідний зв’язок між різними етапами розвитку, сутність якого полягає в тому, що „нове, змінюючи старе, зберігає в собі деякі його елементи” [265, с. 365].

Необхідність наступності  в роботі пов’язаних між собою ланок навчання та виховання обґрунтована у працях Я. А. Коменського, Й.-Г. Песталоцці, К. Д. Ушинського, С. Ф. Русової. У педагогіці наступність між окремими освітніми ланками розглядається як зв’язок, завдяки якому забезпечується подальший розвиток на наступних ступенях освіти того прогресивного та раціонального, що було досягнуто у формуванні особистості на попередніх ступенях. У педагогічній енциклопедії визначення наступності трактується таким чином: „Наступність у навчанні полягає в установленні необхідного зв’язку і правильного співвідношення між частинами навчального предмету на різних ступенях його вивчення. Наступність характеризується також вимогами, які висуваються до знань і умінь учнів на кожному етапі навчання, до форми, методів і принципів пояснення нового матеріалу і в усій подальшій роботі в його засвоєнні” [226, с. 402]. На думку Т. І. Поніманської, наступність забезпечує поступовий перехід від попереднього вікового періоду до нового, поєднання щойно здобутого дитиною досвіду з попереднім [215, с. 428].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40113.html