Періодизація трансформації банківської системи в умовах руху іноземного капіталу

 Світовий досвід свідчить, що жодна країна не спромоглася створити повноцінну економіку, ізолювавши себе від світової економічної системи. В умовах глобалізації та інтеграції відбувається взаємопроникнення світових економік через міграцію капіталу. Прихід іноземного капіталу характеризується як позитивними, так і негативними наслідками, залежно від економічного розвитку країни. Важливу роль відіграє залучення іноземного капіталу для розширення ресурсного потенціалу банків задля кредитування потреб національної економіки, підвищення інвестиційного клімату та виходу економіки з кризи. Тому проблема залучення іноземного капіталу в банківську систему для підвищення рівня достатності ресурсного потенціалу є досить актуальною для дослідження.

Різні джерела подають різноманітні визначення таких понять, як «іноземний капітал», «банк з іноземним капіталом», «іноземний банк» тощо. Традиційним показником, який характеризує участь іноземного капіталу в банківській системі країни, є наявність у статутному капіталі банку частки, яка належить нерезидентові. Поняття «іноземний капітал» висвітлюється як різноманітні форми капіталу (приватний, акціонерний, державний, банківський, промисловий, фінансовий і капітал міжнародних фінансово-кредитних організацій та ін.), який належить закордонним власникам. Тобто залежно від напрямів входження і суб’єктів, яким належить капітал, можна визначити головне його призначення [19, С. 148].

Немає одностайності в розумінні та визначенні понять «іноземний банк» і «банк з іноземним капіталом». «Енциклопедія банківської справи» за редакцією В. Стельмаха подає визначення банку з іноземним капіталом як банку, який функціонує на території країни і капітал якого частково або повністю належить іноземним інвесторам [66].

На думку І. Івасіва та Р. Корнилюка, за умов поширеної у вітчизняних підприємців практики виведення коштів за кордон з подальшим їх інвестуванням через офшорні компанії, до групи банків із іноземним капіталом входять кредитні установи, які за економічною сутністю варто віднести [75, С. 75]:

• до «псевдо-іноземних банків», прямими власниками яких є іноземні компанії, що, в свою чергу, належать вітчизняним інвесторам (оскільки у випадку офшорних банків це є метод оптимізації оподаткування);
• або до «квазі-іноземних банків» із міноритарною участю іноземних інвесторів, які також важко назвати іноземними, оскільки їхні власники можуть бути усунуті від стратегічного контролю над управлінням компанією.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/39053.html