Розмовно-побутові елементи української мови

Розмовна лексика − слова розмовної мови, що протиставляються стилістично нейтральній та книжній лексиці літературної мови своїм          емоційно-експресивним забарвленням і функціонально-стильовим навантаженням. Розмовність охоплює широку гаму стильових і емоційних оцінок у невимушеному, переважно побутовому спілкуванні [92].                       На розмовній лексиці позначається безпосереднє виявлення почуттів мовця, наприклад, стан захоплення чимось виражають слова класний, люкс (пор. синоніми гарний, чудово), іронічно-зневажливе ставлення передають фамільярні, грубі, вульгарні лексеми типу базіка, вайло, дурниця, надурняк, чимчикувати тощо. Колорит розмовності притаманний назвам, що властиві територіальним та соціальним діалектам, але набули поширення в усному різновиді літературної мови. Джерела розмовної лексики – усна побутова мова, просторіччя, діалекти, жаргони, вульгаризми, сленгізми тощо. Розмовного значення набувають і книжні за походженням, запозичені слова, наприклад, актор, кіно, хімія, які вживаються у переносному значенні [92].

Дослідженню комунікативного потенціалу народнорозмовних елементів у художньому тексті присвячено праці багатьох українських лінгвістів: І.Чередниченко [268], М. Жовтобрюха [101], В. Русанівського [220], С. Єрмоленко [92], Н. Сологуб [230], С. Бибик [33], М. Пилинського [198], Л. Коробчинської [134] та інших [254]. Науковці одностайно наголошують на тому, що автори свідомо включають у текст характерні засоби розмовного мовлення для створення відповідного колориту. З метою стилізації розмовності письменники залучають розмовно-марковану лексику і фразеологію, експресивно виразні типи словотвору, специфічні синтаксично-інтонаційні моделі.

Правила і прийоми вживання розмовних слів, особливості їх сполучуваності залежать від стилю твору в цілому. В контексті всього твору слова і вирази, що перебувають у тісній взаємодії, набувають різних додаткових смислових відтінків, сприймаються в складній і глибокій перспективі цілого, залежно від структури художнього створення, його композиції, стилістичних засобів.

Як зауважує мовознавець М. Пилинський у праці «Розмовна лексика в писемних стилях сучасної української літературної мови», у мові художньої літератури розмовна лексика – нейтральна або позитивно чи негативно забарвлена – використовується як один із важливих її компонентів, зокрема в діалогах і описах побутових ситуацій, взагалі тоді, коли автор прагне надати мові свого твору розмовного відтінку. Велика міра експресивності, властива, зокрема, стилістично зниженій лексиці, дозволяє письменникові застосувати її як лексичний засіб для передачі свого ставлення до описуваних подій, виразити свої почуття схвалення, несхвалення, осуду або іронічної зневаги до описуваного явища чи персонажа [198]. Що стосується емоцій, то це процеси ситуативного переживання, це детерміновані світоглядом, переконаннями й мораллю психічні стани людини, які виражають її оцінне ставлення до життєвих ситуацій, до своєї діяльності й до діяльності інших осіб, які відбивають відношення між мотивами і можливістю адекватної поведінки суб’єкта [198].

Шкала емоційних оцінок (пестливе, зневажливе, доброзичливе, іронічне тощо) найбільша для лексичних засобів експресивності. Якщо лексичні та словотворчі одиниці мають заряд експресивності у своїй семантиці, то граматичні форми набувають експресивних відтінків у відповідних контекстуальних умовах, у зміні лексичної сполучуваності, в частоті вживання певних форм [197].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/85109.html