Прагматичні аспекти відтворення розмовних етнокультурних реалій як елементів розмовно-побутового мовлення

Переклад як особливий вид мовної діяльності становить складне і багатогранне явище, різні сторони якого привертають увагу літературознавців, психологів і лінгвістів [109]. Сучасна лінгвістична теорія перекладу трактує переклад як особливу форму міжмовної комунікації в усій сукупності власне мовних та екстралінгвістичних факторів. При цьому в перекладознавстві науково обґрунтовано і доведено, що переклад як особливий тип комунікації не може не зазнавати впливу прагматичних факторів [109].

На нашу думку, цілісність відтворення розмовно-побутового мовлення, безперечно, пов’язана із прагматичністю її значень, оскільки, врахування прагматичного фактора є необхідною умовою досягнення повної перекладацької адекватності [30].

Стосовно перекладу елементів розмовно-побутового мовлення, то тут важливість прагматичних аспектів обумовлена, значною мірою, відмінностями в сприйнятті мовних одиниць і мовленнєвих породжень носіїв різних мов і культур, асиметрій їх фонових знань [109]. Основу фонових знань складають слова-реалії, ми виділили ті національно-специфічні елементи розмовно-побутового мовлення, які не мають прямих відповідників у цільовій мові.

Вважаємо, що саме вони як національно-специфічні елементи міжмовної і міжкультурної комунікації викликають найбільші труднощі в процесі перекладу. Питання полягає у можливості передачі таких етнокультурних реалій у межах глобальної прагматичної проблеми, а саме проблеми збереження національного та етнічного колориту художнього твору, який перекладається [109].

Слід особливо підкреслити, що більшість перекладознавців, які займаються вивченням реалій, наголошують на необхідності врахування прагматичних факторів при перекладі цих лексичних одиниць. При цьому до прагматичних факторів належать: 1) національна специфіка і фонові знання реципієнта перекладу; 2) функціональна роль реалії в тому чи тому повідомленні; 3) жанрово-стилістичні особливості матеріалу. Врахування прагматичних факторів необхідне тому, що вони, на думку А. Швейцера, можуть розглядатись як «найважливіші фільтри, які визначають не тільки спосіб реалізації процесу перекладу, але і сам об’єм інформації, що передається» [275]. У нашому випадку, цей об’єм інформації лежить у невимушеному спілкуванні героїв творів та у мові автора.

Якщо розглядати текст як джерело культурологічної інформації, вважаємо за необхідне досліджувати переклад не лише як посередник між двома мовними системами, але й як особливий когнітивний процес. А. Мікоян визначає термін «переклад» як «процес постійної взаємної інтерпретації знаків» [177, с. 10]. Культура становить результат інтерпретації системи знаків, а міжкультурна комунікація – це взаємопереклад знаків різних культур. З когнітивної точки зору переклад є первинним і центральним відносно решти аспектів життєдіяльності людей у процесі міжкультурної комунікації. Дуже важливо розуміти когнітивні здібності людини як «сукупність механізмів, які забезпечують утворення інтегративних структур, що операційно пов’язують когнітивні структури мов оригіналу й перекладу» [177, с. 12].

Взаємодія мов і культур у перекладі вивчається багатьма закордонними й вітчизняними дослідниками. А. Мікоян визнає переклад одним із найпоширеніших способів активної взаємодії мов [177]. Перекладацька діяльність була потужним стимулом і способом їхнього розвитку. За допомогою перекладу збагачувалися лексика і фразеологія контактуючих мов, з’являлися нові словотворчі елементи й моделі, розширювався ряд топонімів й антропонімів, слів, які називали різноманітні реалії інших мовних спільнот і культур.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/85109.html