Проблема адекватного відтворення розмовного етнокультурного компонента художніх творів

Категорія адекватності при відтворенні елементів розмовно-побутового мовлення відіграє чималу роль. Адже, адекватність – це співвідношення вихідного та кінцевого текстів, при якому враховується мета перекладу.                У плані нашого дослідження, ми вважаємо, що переклад тексту є адекватним, якщо відтворено саме зміст стилістичного, емоційного та експресивного забарвлення.

Аналізуючи поняття «адекватність» необхідно вказати, що в перекладацьких працях воно пов’язується із поняттям «еквівалентності».                Ми погоджуємося з думкою дослідників Я. Рецкера [214] та А. Федорова [256], які не розглядають поняття «адекватності» як «еквівалентність» перекладу (Я. Рецкер визначає еквівалентність як різновид закономірної відповідності), а вважають синонімами поняття «адекватність» та поняття «цілісність» і «повноцінність».

Під «цілісністю» перекладу слід розуміти єдність форми і змісту на новій мовній основі. Якщо критерієм точності перекладу є тотожність інформації, що повідомляється різними мовами, то цілісним можна визнати лише такий переклад, який передає цю інформацію рівноцінними засобами [214, с. 10].

А. Федоров дає таке пояснення «повноцінності» перекладу: «повноцінність перекладу означає вичерпну передачу смислового                    змісту оригіналу і повноцінну функціонально-стилістичну йому                     відповідність» [214, с. 173].

На нашу думку, у світлі нашого дослідження вкрай важлива думка А. Федорова про те, що повноцінність перекладу «передбачає використання таких мовних засобів, які, часто не збігаючись за своїм формальним характером з елементами першотвору, виконували б аналогічну смислову та художню функцію в системі цілого» [214, с. 173].

Отже, цілісність перекладу можемо ототожнювати із адекватністю, але не з повноцінністю.

Деякі вчені, зокрема Л. Бархудоров [30], В. Виноградов [57],            Л. Латишев [150] та інші не розгалужують поняття «адекватність» та «еквівалентність». Так, Л. Бархудоров сприймає ці поняття як синоніми: «Поняття адекватності перекладу, тобто вимога еквівалентності перекладного тексту до тексту оригіналу, припускає рівний облік як прагматичних, так і семантичних чинників – останні не повинні в нормальних умовах приноситися в жертву першим» [30, с. 131–132].

В. Виноградов розуміє адекватність та еквівалентність як найбільш повне та ідентичне збереження в тексті перекладу жанрової своєрідності оригіналу та всієї різноманітної інформації, що міститься в тексті першотвору [57, с. 11].

Треба зазначити, що повна еквівалентність може існувати іноді лише «на рівні реального світу». Знання про тотожні явища та предмети в кожній мові є іншими, оскільки вони ґрунтуються на різних уявленнях людей інших національностей. Такі слова-реалії мають різні стилістичні та соціокультурні значення [104, с. 63].

Існують три основні підходи до тлумачення поняття «адекватність» у перекладознавстві.

Перший підхід полягає у тому, що перекладач повинен дослівно передавати зміст вихідного тексту. Другий підхід ґрунтується на вмінні перекладача знайти лише головну незмінну частину в тексті оригіналу, якої буде достатньо для отримання еквівалентності у перекладі. У третьому підході зіставляються вихідні тексти із перекладеними, завдяки чому аналізуються способи досягнення в них еквівалентності.

Адекватний переклад вимагає використання замін та відповідників. Якщо ж неможливо передати всі аспекти оригіналу, то можна використати рівноцінні заміни. Завдяки таким діям ефект перекладеного тексту буде рівноцінним з оригіналом. Адже відомо, що «одного й того самого ефекту можна досягнути різними стилістичними засобами, а один і той же стилістичний засіб може виконувати різні функції» [152, с. 24].

Провідний український перекладознавець Л. Коломієць під адекватністю розуміє «переклад, який здатний реалізувати інтереси вихідного тексту всіма доступними засобами» [123, с. 159]. Дослідниця під «інтересами вихідного тексту» має на увазі прагматичний вплив, який досягається різними мовними засобами; стосовно «всіх доступних засобів» йдеться про застосування цілого арсеналу еквівалентних лінгвостилістичних засобів вторинного тексту, які перекладач повинен віднаходити задля досягнення мети тексту першоджерела. Таке широке визначення задовольняє найзагальніші вимоги до адекватності перекладу, акцентуючи увагу на прагматичній відповідності порівнюваних текстів [218, с. 38–39]. Зважаючи на тему нашого дисертаційного дослідження, розгляд зазначених термінів спрямовуємо у ракурс перекладознавчого аналізу особливостей етнокультурних компонентів розмовно-побутового мовлення.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/85109.html