процесі діяльності з тлумачення відбувається відображення фактів об’єктивної дійсності і, отже, їх пізнання, що є її інтелектуальною стороною,

яка характеризується також тим, що інтерпретатором не застосовується механічний підхід, а відбувається процес усвідомлення наданої правом можливості тлумачення. Відтак саме у процесі тлумачення, як інтелектуальної діяльності, відбувається як безпосереднє встановлення змісту правових приписів у певній ситуації, так і їх розгорнуті подальші роз’яснення, які можуть супроводжуватися прийняттям правотлумачного акта.

Намір суб’єкта тлумачення здійснити певну діяльність з тлумачення норм права, відповідно до прийнятого ним рішенням, незалежно від волі інших осіб є вольовою стороною тлумачення. Воля у процесі тлумачення є формою певного виразу потреб та інтересів у праві. Отже, тлумачення як діяльність включає в себе інтелектуальний і вольовий аспекти, базовими складовими яких у праві є «інтерес» і «воля».

Можна погодитися з тим, що тлумачення необхідно розглядати як форму інтелектуально-вольової діяльності, яка зможе відображати, з одного боку, внутрішній пізнавальний розумовий процес, що полягає в системному з’ясуванні й роз’ясненні сенсу норм права, аналітичному встановленні їх змісту, а з іншого це зовнішнє вираження такої діяльності. Тлумачення охоплює весь механізм правового регулювання з одночасним виходом за межі винятково застосування і реалізації правових норм.

105

Тлумачення права спирається на певні принципи, якими потрібно керуватися у своїй діяльності як суб’єктам наукового тлумачення права, так і тлумачення, безпосередньо пов’язаного з його реалізацією [106, с.78-86].

Як зазначалося вище, теза про те, що об’єктом тлумачення норм права є воля суб’єкта правотворчості, матеріалізована в тексті норми права [87, с.177], методологічно застаріла.

Саме тому метою тлумачення у праві є правильне, точне й однакове розуміння і застосування відповідних приписів, виявлення їх сутності. Вважається, що тлумачення не вносить поправок і доповнень, воно покликане пояснювати й уточнювати сформульоване правило чи положення. І тут важливо правильно витлумачити норму для її ефективного застосування і не підмінити цим правотворчий процес.

Разом з тим зведення процесу тлумачення виключно до розкриття і з’ясування безпосереднього сенсу норм може поставити суд у ситуацію, коли відсутність конкретної норми позбавить можливості врегулювати спірні правовідносини. Саме тому істотним для правозастосування, а отже, і для процесу тлумачення є творчий компонент логічного розвитку тлумачних норм.

Для розуміння тлумачення у праві доцільним буде вказати перелік його завдань, наведених М.М. Садовським, зокрема: встановлення змісту та форми вираження правових приписів; визначення їх мети та соціальної спрямованості; встановлення місця у правовому акті, галузі, системі права, меж дії правових приписів; встановлення суспільно-політичних обставин їх прийняття, умов, у яких відбувається тлумачення; виявлення та усунення прогалин, колізій, помилок та інших недоліків у правових приписах та юридичній практиці; оцінка правових приписів; їх роз’яснення іншим адресатам; уточнення, конкретизація та деталізація правових приписів тощо [446, с.28].

Якщо говорити про мету тлумачення, то, наприклад, Т.В. Дружиніна-Сендецька визначає її як «переклад» значення норми права на мову конкретніших висловів, розкриття її змісту в ґрунтовних положеннях, наближених до конкретних ситуацій, коли вони не викликали б сумніву

106