Психологічні особливості внутрішньоособистісних конфліктів

Згідно із сучасними поглядами,  внутрішній конфлікт вважається неминучим явищем і охоплює найрізноманітніші аспекти буття особистості. Переживання, що супроводжують внутрішні конфлікти, можуть виконувати позитивну (конструктивну) і негативну (деструктивну) функції. Це залежить від самовизначення особистості в умовах складної взаємодії зовнішніх (соціально-детермінованих) і внутрішніх (індивідуально-особистісних) чинників. При позитивній функції конфлікт може слугувати розвитку особистості, її вдосконаленню (наприклад, коли він виступає у вигляді невдоволеності собою). Результатом цього може бути усвідомлення своїх недоліків, усунення їх і досягнення душевної рівноваги. В такий спосіб, особистість самовдосконалюється і позбавляється внутрішньої напруги. Негативна функція конфлікту виявляється тоді, коли особистість не усвідомлює свої недоліки, або ж усвідомивши, не здатна їх усунути. У цьому випадку, як вказують дослідники [53], своєчасно невирішена суперечливість за певних обставин “вибухає”. Людина віддаляється від реальних проблем життя, перебуває в болісному і невирішеному конфлікті з собою. Переживання довготривалих внутрішніх конфлікти можуть затримувати розвиток особистості. Так, Л. Божович відзначала, що «…людина, яка постійно стикається з внутрішніми конфліктами, відрізняється невпевненістю, нестійкістю поведінки, нездатністю досягати свідомо поставлених цілей, тобто в неї відсутні риси, які властиві психологічно зрілій особистості» [28, с. 11].  Якщо внутрішній конфлікт вчасно не розв’язується, то він може призвести до більш тяжких наслідків, а саме: стресу, фрустрації, неврозу. За офіційними даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, кількість неврозів за останні 65 років зросла у 24 рази [39].  Виходячи з того, що конфлікт, як правило, супроводжують гострі негативні переживання, найчастіше наголошують на його негативних функціях.  Л. Карамушка зазначає, що внутрішній конфлікт призводить до:

1. психологічного дискомфорту особистості;
2. її емоційної  нестабільності, знервованості, невпевненості в собі;
3. відсутності позитивної життєвої програми, перспективної лінії життя й навіть до “ламання” особистості в цілому (в останньому випадку йдеться про крайні вияви конфлікту).

Проте, на думку вченої, аналіз лише негативних функцій не вичерпує суті багатьох конфліктів. Вона вважає, що внутрішній конфлікт виконує такі позитивні функції:

1) сприяє самоаналізу особистості;

2) забезпечує самоосмислення своїх потреб, інтересів та виокремлення найбільш пріоритетних із них;

3) усвідомлення своїх стосунків із людьми;

4) самовдосконалення особистості (на основі почуття невдоволення собою) [72]. 

  П. Прибутько підкреслює, що саме через конфлікт, через його вирішення і подолання внутрішньоособових суперечностей відбувається становлення характеру, волі й усього психічного життя особистості. Вчений пише: “Позбавте людину цієї внутрішньої роботи і боротьби - і ви позбавите її повноцінного життя та розвитку, бо саме життя і є постійним вирішенням протиріч” [139, c.52].

Як складне психологічне явище внутрішній конфлікт у своїй динаміці включає ряд етапів, кожен з яких призводить до певних емоційних та поведінкових реакцій людини.  Основними етапами його розвитку можна визначити:

• виникнення передконфліктної об’єктивної ситуації - внутрішнього протиріччя; його усвідомлення (або неусвідомлення) й зростання психологічного напруження ;
• пошук і незнаходження шляхів розв’язання протиріччя та його переростання  у внутрішній конфлікт;
• зростання значущості (смислу) конфліктуючих структур;
• усвідомлення та пошук ресурсів подолання конфлікту, або неусвідомлення з подальшою трансформацією внутрішнього конфлікту у невротичний стан особистості [53].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40839.html