Поняття правовідносин соціального забезпечення

Радянський етап формування галузевої теорії правовідносин відомий працями М. Г. Александрова [514, с. 448], В. С. Андреєва [14, с. 114–145], Є. І. Астрахана [27, с. 166–167; 29], К. С. Батигіна [37; 41; 519], І. В. Гущіна [109], О. Д. Зайкіна [146], М. Л. Захарова [149], Т. М. Кузьміної [204], М. І. Полупанова [301], В. К. Субботенко [547], В. А. Тарасової [157; 555; 556], Я. М. Фогеля [609]. 1986 р. Р. І. Іванова здійснила їх комплексний аналіз [156]. Наукова спадщина 60–90 х років ХХ ст. стала методологічною основою сьогочасних висновків про поняття, правові ознаки, сутність, види правових відносин соціального забезпечення.

Узагальнений аналіз галузевих правовідносин подано окремими розділами у підручниках із права соціального забезпечення [50, с. 71–85; 57, с. 158–164; 211, с. 116–137; 340, с. 158–170; 342, с. 115–145; 495, с. 80–106; 664, с. 17–24].

Об’єктом ґрунтовного наукового аналізу стали окремі аспекти теорії галузевих правовідносин. Такі дослідження можна згрупувати на ті, які демонструють характеристику правовідносин: 1) соціального забезпечення (Н. М. Стаховська [528]); 2) загальнообов’язкового державного соціального страхування та їхніх видів (В. В. Андріїв [19], В. М. Андріїв [21], І. О. Гуменюк [103], О. В. Москаленко, С. М. Прилипко, О. М. Ярошенко [345], І. В. Оклей [265]); 3) аналіз пенсійних правовідносин та їхніх видів (Т. О. Дідковська [122], М. М. Клемпарський [178], Т. В. Колєснік-Омельченко [185], Т. В. Кравчук [199], І. Ю. Михайлова [253], О. С. Прийменко [346], Н. М. Хуторян, Н. М. Коробенко [344], М. М. Шумило [649; 650]); 4) забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини (О. М. Пономаренко [304]); 5) процедурних (Б. І. Сташків [535], Г. П. Чернявська [626]); 6) соціального обслуговування (В. О. Гончаров [94], Л. П. Шумна [651]) та ін.

Галузеве вчення про правовідносини соціального забезпечення базується на наукових знаннях та висновках загальної теорії права. На поч. ХХ ст. їх ототожнювали з суб’єктивним правом, реалізація якого забезпечується шляхом пред’явлення претензії до іншої особи (правовий зв’язок між суб’єктами) [277, с. 344–359; 553, с. 143–164; 640, с. 568–599]. Згодом наукові трактування правовідносин розділили на два напрями. Відповідно до першого вони є засобом регулювання суспільних відносин, утворених правом; правовідносини повинні бути врегульовані нормами права, щоб врегулювати поведінку людей у галузі тих фактичних суспільних відносин, які потребують правового впливу. Зазначена змістовна інтерпретація поняття правовідносин відображена у наукових працях учених радянського періоду [173, с. 9; 559, с. 273; 580, с. 7–12]. Її поділяють і науковці сучасного періоду розвитку правничої науки [204, с. 95; 223, с. 262; 407, с. 178; 408, с. 28; 415, с. 72]. Як видається, таке розуміння правовідносин більш притаманне правовій категорії – «модель суспільних відносин, закріплена у нормах права».

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37873.html