Соціально-забезпечувальні правовідносини як основа правовідносин соціального забезпечення

Соціально-забезпечувальні правовідносини є визначальними серед правовідносин соціального забезпечення, адже завдяки їм відбувається остаточна реалізація права людини на соціальне забезпечення: в їх межах відбувається передання благ від одного суб’єкта іншому. Навколо них формується система галузевих правовідносин.

Соціально-забезпечувальні правовідносини виникають там і тоді, коли потреба особи у такому забезпеченні підтверджена наявністю юридичних норм. Правові норми-регулятори галузевих відносин містяться у різних джерелах права соціального забезпечення [469, с. 41 – 46]:

1) нормативно-правових актах (вони продовжують займати пріоритетне місце серед форм права соціального забезпечення, зважаючи на державну гарантованість, порядок, умови, обсяги, стандарти надання соціального забезпечення; зумовлюють правовідносини державного бюджетного соціального забезпечення та загальнообов’язкового державного соціального страхування);

2) актах, ухвалених органами місцевого самоврядування (зумовлюють правовідносини муніципального бюджетного соціального забезпечення);

3) міжнародних договорах (міжнародно-правових актах), які уклала, до яких приєдналася чи щодо яких в порядку правонаступництва підтвердила свої повноваження Україна: ухвалені Організацією Об’єднаних Націй [112; 113; 114], Радою Європи [134; 188]; багатосторонні [596] та двосторонні [589; 590] договори України з питань соціального забезпечення (зумовлюють правовідносини державного бюджетного соціального забезпечення та загальнообов’язкового державного соціального страхування);

4) актах соціального партнерства (зумовлюють правовідносини недержавного роботодавчого соціального забезпечення) [86]; ч. 3 ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що колективний договір може визначати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги [375];

5) договорах про соціальне забезпечення (пенсійному контракті з недержавним пенсійним фондом, договорах про надання волонтерської допомоги, договорах про професійне навчання безробітних, договорах найму житлового приміщення тощо).

Правові ознаки соціально-забезпечувальних правовідносин вчені обґрунтовують протягом всього етапу розвитку науки права соціального забезпечення. Наведемо перелік тих ознак, які підтримані більшістю вчених, що формували галузеву доктрину: розподільний, майновий чи матеріальний характер, аліментарність, соціальна зобов’язаність (чи зобов’язальний характер), законодавчо визначений перелік підстав їх виникнення та особливий склад учасників (особа, яка потребує соціального забезпечення, та держава в особі її органів), виникнення на підставі соціального ризику.

Радянська парадигма соціально-забезпечувальних правовідносин базувалася на дослідженні розподільного характеру правовідносин соціального забезпечення. Ґрунтуючись на роботах економістів, Т. В. Іванкіна визначила поняття розподільних стосунків: суспільні відносини, що виникають з приводу привласнення результатів виробництва – як суспільного продукту, так і окремих його частин [155, с. 4].

Аналізуючи сутність зазначених правовідносин як розподільних, вчені розставляли різні акценти:1) аргументували безоплатний та безеквівалентний характер розподілу благ у сфері соціального забезпечення [15, с. 29]; 2) обґрунтовували дію об’єктивних економічних законів розподілу за працею і за потребами під час надання громадянам різних видів соціального забезпечення [156, с. 48]; 3) доводили особливий правовий статус суб'єктів права на соціальне забезпечення [109, с. 160].

Як результат дослідження ученими – правознавцями об’єктивних економічних законів розподілу і їх дії у сфері соціального забезпечення, в галузевій науці з’явилися теорії: соціальної аліментарності [146, с. 106–143; 157, с. 85–95]; обґрунтування пенсії як результату закону розподілу за працею [30, с. 58; 611, с. 43–60]; соціально-потребова [5]; індивідуальної форми розподілу [634, с. 34–48]; розподілу через суспільні фонди споживання [405, с. 34–43] (соціальних фондів); широка і вузька концепції соціально-забезпечувальних правовідносин.

Розподільний характер правовідносин соціального забезпечення підтримують учені С. В. Вишновецька, І. В. Новосельська [79, с. 40], А. С. Колотік [186, с. 9]. На думку С. І. Кобзєвої, такий характер відносин соціального забезпечення зумовлює доцільність для держави одночасного узгодження різних рівнів правового регулювання. Держава надала можливість кожному власнику засобів (регіону, муніципалітету, роботодавцю тощо) розпоряджатись частиною своєї власності на соціальне забезпечення населення, а в окремих випадках зобов’язала власника до такого розподілу [181, с. 34].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37873.html