Суб’єктивні права та обов’язки соціально-правоможних суб’єктів правовідносин соціального забезпечення та їх реалізація

Суб’єктивне юридичне право особи, як закріплена в юридичних нормах дозволеність чи можливість певної її поведінки, виявляється у визначених правоможностях.

Неоднорідність відносин, що становлять предмет права соціального забезпечення, їхніх суб’єктів зумовлює особливості реалізації прав та їхніх елементів у межах певного виду галузевих правовідносин.

Першим елементом суб’єктивного права вчені називають «право на власні дії». Зміст його становить надана особі можливість вчиняти будь-які дії у межах правомірної поведінки або відмовитись від її здійснення.

Право на власні дії виявляється як право вибору, звернення та участі соціально-правоможної особи [471, с. 227–229].

Право вибору, по-перше, – це передусім волевиявлення соціально-правоможної особи реалізувати право на певний вид соціально-забезпечувального надання. Як справедливо зазначено у літературі, вирішальним стимулом для реалізації суб’єктивного права є наявність волі правоможної особи, яка формується під впливом усвідомленого інтересу [154, с. 23]. Саме на цьому етапі яскраво виражений принцип диспозитивності: від того, яке рішення прийме особа, залежить, чи буде здійснене її право у майбутньому.

По-друге, особа, яка одночасно має право на різні, однак взаємно несумісні види соціально-забезпечувального надання, обирає один на власний розсуд. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії, призначають один із цих видів пенсії за її вибором [365]; згідно з п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» інвалід має право на вибір виду реабілітації та реабілітаційної установи [390].

Натомість неоднакові за компенсаційним характером види особа в змозі отримувати одночасно, будучи суб’єктом різних за об’єктом соціально-забезпечувальних правовідносин. Вона також може відмовитись від отримання конкретного виду соціально-забезпечувального надання. Зокрема, особа, визнана інвалідом, може відмовитись від реабілітаційних заходів (п. 4 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні») [390]).

По-третє, особа може відтермінувати реалізацію права на соціальне забезпечення. Зокрема, у правовідносинах недержавного пенсійного забезпечення учасник недержавного пенсійного фонду може відтермінувати укладення договору страхування довічної пенсії (ч. 1 ст. 55 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [365]); у соціально-процедурних – відтермінувати звернення щодо призначення виду соціальної виплати чи послуги. Наприклад, згідно із ч. 1 ст. 29 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» особа, яка набула право на пенсію за віком, але після досягнення пенсійного віку, виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього віку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням її розміру [365].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37873.html