Юридичні обов’язки та права соціально зобов’язаних суб’єктів правовідносин соціального забезпечення

Правове становище соціально зобов’язаних суб’єктів у правовідносинах соціального забезпечення зумовлює пріоритетність суб’єктивних юридичних обов’язків над їхніми правами. Реалізація соціально-правоможним суб’єктом суб’єктивних прав неможлива без виконання соціально зобов’язаною особою юридичних обов’язків. Науковці-фахівці у сфері загальної теорії права юридичні обов’язки обґрунтовують як гарантію реалізації суб’єктивного юридичного права особи [215, с. 62; 230, с. 9; 235, с. 214].

Юридичний обов’язок, як закріплена у правових нормах необхідність певної поведінки його носія, виявляється у конкретних юридичних діяннях, що формують структуру цього обов’язку. У науці загальної теорії права обґрунтовано три необхідності, які формують структуру суб’єктивного юридичного обов’язку суб’єкта галузевих правових відносин: 1) обов’язок активної поведінки; 2) обов’язок пасивної поведінки (утримання від дій); 3) зазнати заходів державно-владного впливу (санкцій) [10, с. 369].

Найбільш вагомим елементом юридичного обов’язку соціально зобов’язаного суб’єкта у правовідносинах соціального забезпечення, зважаючи на специфіку їхнього змісту, є його (суб’єкта) активне діяння на користь соціально-правоможного суб’єкта з метою реалізації його права, що здебільшого є наслідком правоможності вимоги.

Праву вимоги соціально-правоможного суб’єкта передує належна поінформованість його щодо правових підстав виникнення права на конкретний вид соціально-забезпечувального надання, процедури їх встановлення, процедури реалізації правового статусу, належного зобов’язаного суб’єкта, змісту можливої вимоги, обсягу правоможності, термінів здійснення забезпечення тощо. Первинним у переліку юридичних обов’язків вважаємо обов’язок належного інформування у сфері соціального забезпечення. Він є передумовою ефективної реалізації соціально-правоможною особою права на соціальне забезпечення, отже, здійснюється соціально зобов’язаним суб’єктом як до виникнення правовідносин соціального забезпечення, так і під час.

Проаналізувавши положення законодавства, можна виділити декілька рівнів обов’язку інформування.

Перший – загальне інформування громадян у сфері соціального забезпечення. Воно здійснюється на підставі Наказу Державного комітету зв’язку та інформатизації України № 149 від 15.08.2003 [275] та є складовою роботи органів виконавчої влади зі зверненнями громадян, підприємств, установ, організацій, фізичних осіб-підприємців, органів місцевого самоврядування. Вирізняють чотири види інформаційної послуги: інформування; одностороння взаємодія; двостороння взаємодія; проведення трансакцій [275].

Різновидом загального вважаємо інформування про зміни соціально-забезпечувального законодавства та рішення органів місцевого самоврядування з питань соціального забезпечення осіб. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» [381] органи місцевого самоврядування зобов’язані інформувати інвалідів про зміни та доповнення законодавства у сфері соціального захисту інвалідів. Водночас, механізм реалізації цього обов’язку нормативно не визначений. Видається, що такий обов’язок повинен бути виконаний у зручній для інваліда формі, залежно від його фізіологічних можливостей. На нашу думку, його повинні виконувати соціальні працівники, які надають соціальні послуги інвалідам. Зважаючи на індивідуальні потреби інваліда, зазначена вище інформація повинна надаватися усно під час особистого відвідування інваліда, письмово (зокрема мовою, яку використовують інваліди), із застосуванням комунальної преси, Інтернет-ресурсів тощо.

На практиці є проблема і про інформування рішень органів місцевого самоврядування щодо запровадження нових видів соціально-забезпечувального надання та підстави їх призначення. Вважаємо, що необхідну інформацію доводити до відома усіх осіб могли б відділи соціального захисту населення. Для цього пропонуємо внести зміни у законодавство та закріпити обов’язок керівників місцевих відділів органів соціального захисту у десятиденний термін з моменту прийняття рішення органів місцевого самоврядування з питань соціального забезпечення проінформувати всіма належними способами та у доступній формі жителів відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Обов’язок інформування щодо особливостей реалізації суб’єктивних прав особи у кожному із видів галузевих правовідносин є складовою правового статусу соціально зобов’язаних суб’єктів цих правовідносин (див. п. 9, 10 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах [299]; п .45 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми [323]; Статут Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття [527]).

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37873.html