Поняття та види об’єктів правовідносин соціального забезпечення

Соціальне призначення будь-яких правовідносин – створювати суб’єктам права конкретні соціальні можливості для задоволення їхніх потреб або власними діями, або діями інших суб’єктів [415, с. 72]. Джерелом, засобом безпосереднього задоволення потреб суб’єкта права слугують об’єкти правовідносин. Тож невід’ємною складовою теорії правовідносин соціального забезпечення є сукупність узагальнених положень про соціальні блага, з приводу яких вони виникають – об’єкти правовідносин.

Визначення об’єкта та його місця в структурі правовідносин є чи не найбільш дискусійним у загальній теорії права. Свого часу Р. О. Халфіна зазначала, що об’єкт правовідносин має значення для виникнення та розвитку правовідносин, визначення їхньої структури, однак не є елементом цієї структури [612, с. 211, 217]. Доводячи значимість об’єкта правовідносин як їхнього елемента, О. С. Іоффе переконував, що правові відносини виникають між суб’єктами, які перебувають у взаємозв’язку між собою щодо об’єкта, і саме з приводу нього в учасників правовідносин формуються права та обов’язки [160, с. 549]. А. М. Даніелян, роздумуючи про метод дослідження правовідносин, вважав об’єкт субстратом правовідносин, основою, що пов’язує їхніх суб’єктів, та обґрунтовував його вагому першочерговість у з’ясуванні сутності будь-яких правовідносин [110, с. 62, 64]. Додатковим аргументом вагомості об’єкта правовідносин може слугувати висновок М. Ю. Осіпова про загальнозначимість як обов’язкову ознаку суспільних відносин, які можуть бути предметом правового регулювання і, як результат, набути ознак правовідносин [269, с. 105–106]. Суспільні відносини є загальнозначимими, якщо для кожного соціального суб’єкта, який є одночасно суб’єктом цих відносин, має значення не особа другого суб’єкта, а лише об’єкт (те, з приводу чого виникли конкретні суспільні відносини).

У науці права соціального забезпечення об’єкт правовідносин обґрунтовано як їхній (правовідносин) елемент, як ознаку, що характеризує право соціального забезпечення [226, с. 315], як візуальний класифікатор галузевих правовідносин [14, с. 121-136; 57, с. 162; 156, с. 123]. Він став чи не єдиним критерієм формування структури підручників з права соціального забезпечення: кожен із видів об’єктів (його поняття, видові правові ознаки, процедура надання тощо) розглядають в окремих розділах.

Водночас галузева теорія об’єкта здебільшого розвивається у межах загальної характеристики галузевих правовідносин. Відомими є праці радянського періоду В. С. Андреєва [13, с. 281–290], І. В. Гущіна [109, с. 173–175] та Р. І. Іванової [156, с. 123–165]. Об’єкти прав (чи правовідносин) в аспекті задоволення ними потреб громадян свого часу також з’ясовували О. Г. Азарова та О. Є. Козлов [5, с. 35–46]. Вагомий внесок у систему знань про об’єкти процедурних правовідносин зробила В. К. Субботенко [548, с. 152–161].

Сучасні результати узагальнених досліджень проблеми об’єктів правовідносин здебільшого відображені у підручниках та монографіях з права соціального забезпечення за редакцією Н. Б. Болотіної [57, с. 162], В. В. Жернакова [273, с. 27–28], Т. А. Занфірової, С. М. Прилипка, О. М. Ярошенка [341, с. 183–184], Е. Г. Тучкової [338, с. 124–125], Н. М. Хуторян, Я. В. Сімутіної [274, с. 139–186], В. Ш. Шайхатдінова [336, с. 102–106] та наукових статтях [531, с. 97; 625]. З’ясуванню об’єктів окремих видів правовідносин соціального забезпечення присвячені дослідження Т. В. Кравчук (об’єкти правовідносин з пенсійного забезпечення у разі втрати годувальника) [199, с. 12]; М. М. Шумила (об’єкти правовідносин пенсійного забезпечення державних службовців) [650, с. 188–190], М. М. Клемпарського (об’єкти правовідносин пенсійного забезпечення працівників органів внутрішніх справ) [178, с. 9]; В. В. Андріївої, О. В. Москаленко, С. М. Прилипка, О. М. Ярошенка [345, с. 124–136] та М. Ю. Фьодорової (об’єкта соціально-страхових правовідносин) [605, с. 200–221].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37873.html