Соціальний ризик як основна підстава виникнення соціально-забезпечувальних правовідносин

Правові ознаки, що властиві соціальному ризику за правом соціального забезпечення неодноразово аналізували у галузевій літературі.

Перша характеризує соціальні ризики як обставини, які потребують попереднього законодавчого закріплення [342, с. 175; 348, с. 13]. Така ознака властива соціальному ризику вже тому, що він є юридичним фактом.

Донедавна соціальні ризики визначались лише актами централізованого правового регулювання. Поява недержавних організаційно-правових форм зумовила доцільність їх передбачення актами органів місцевого самоврядування, локальними актами, договорами.

Вказівка на соціальний ризик у договорі чи акті органу місцевого самоврядування може відбуватися шляхом дублювання змісту того чи іншого соціального ризику, який уже законодавчо визначений, або ж шляхом формулювання нової дефініції загальновизнаного ризику чи закріплення нового (додаткового) соціального ризику. Кожен із зазначених способів визначення соціального ризику у договорі чи акті органу місцевого самоврядування має свої особливості. По-перше, якщо в актах органів місцевого самоврядування чи договорах правовою підставою отримання недержавного (додаткового) соціального забезпечення передбачено законодавчо дефінітивний ризик, потрібно керуватися положеннями законодавства для встановлення факту такого ризику. Наприклад, Івано-Франківська міська рада прийняла рішення про збільшення житлово-комунальних субсидій для жителів міста додатково на 5 %, порівняно із гарантованим державою розміром, не визначивши при цьому правової підстави їх отримання (див. «Положення про порядок надання часткових компенсацій населенню міста Івано-Франківська на оплату житлово-комунальних послуг в умовах запровадження економічно обґрунтованих цін та тарифів на житлово-комунальні послуги», затверджене рішенням Івано-Франківської міської ради від 10.12.2007 [294]). Тому, для з’ясування поняття та змісту соціального ризику, який визначає суб’єктивне право особи на підвищений розмір житлово-комунальних субсидій, потрібно звернутися до нормативно-правових актів, що визначають право на отримання відповідних субсидій за рахунок коштів державного бюджету.

По-друге, визначаючи підвищений розмір соціально-забезпечувального надання чи додаткові його види, допускається розширене або ж звужене тлумачення правової підстави його надання, порівняно з тим, яке закріплено на законодавчому рівні. Наприклад, багатодітними сім’ями відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» є сім’ї, які виховують троє і більше дітей [383]. Своєю чергою, Львівська міська рада передбачила право на отримання додаткової соціальної допомоги за рахунок міської ради лише для тих багатодітних сімей, у яких виховують четверо і більше дітей (див. Положення Львівської міської ради № 83 від 18.02.2008 [293]). Прикладом розширеного тлумачення соціального ризику як правової підстави недержавного соціального забезпечення є пенсійний вік, який дає право на отримання пенсійних виплат у недержавній пенсійній системі. Згідно із ч. 2 ст. 61 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»  у договорі про недержавне пенсійне забезпечення може бути визначено пенсійний вік, який є меншим від пенсійного віку, що надає право на пенсію за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, але не більш як на 10 років, якщо інше не визначено законом [379]. В такому випадку повинно бути закріплене чітке визначення соціального ризику у договорі чи муніципальному акті, оскільки воно є відмінним від законодавчого.

По-третє, у договорах чи муніципальних актах правовою підставою може бути передбачено також соціальний ризик, який не отримав законодавчого закріплення, тому необхідно не лише визначити нове поняття, а й сформулювати його змістовне розуміння.

Об’єктивний характер соціальних ризиків призвів до аргументації їх як подій. У науковій літературі традиційно цю ознаку тлумачать як відсутність причинового зв’язку між волею людини та настанням чи ненастанням соціального ризику [56; 342, с. 175]. Однак, видається, що з таким висновком можна погодитися лише частково. Безперечно, настання окремих соціальних ризиків, які є підставами виникнення соціально-забезпечувальних правовідносин, не залежить від волі конкретного суб’єкта (пенсійний вік тощо). Поза тим, соціальні потреби особи можуть бути зумовлені і причинами суб’єктивного характеру. Наприклад, особа втратила роботу з власної ініціативи відповідно до ст. 38–39 КЗпП України [183]; зазнала впливу нещасного випадку, не дотримуючись нормативних актів про охорону праці під час виконання трудових обов’язків тощо. Перелічені обставини відбуваються залежно від волі особи, саме від неї (повністю або частково) залежить факт настання або ненастання соціального ризику та відповідно потреби у соціальному забезпеченні. Однак, якщо факт настання відповідних обставин уже відбувся, то суб’єкт самостійно (за допомогою власних зусиль) не здатний подолати їх наслідки, задовольнити свої потреби, зумовлені відповідними обставинами. У зв’язку з тим, більш правильним, на нашу думку, розуміти соціальні ризики як такі, наслідки яких не можуть бути усунені особою самостійно або за допомогою членів сім’ї, через зовнішні чинники, а не з будь-яких суб’єктивних причин.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37873.html